Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Несподівано Пам'ятник зареготав з такою силою, що аж луна пішла вулицями.
- Оце так штука!- прогримів Пам'ятник.- Мене підвищили. Мені зробили честь! Досі я був тільки Пам'ятником, а тепер ще став Феєю-чарівницею, що розносить дітям подарунки. Та для вас я залюбки стану навіть Феєю.
- Отже, ви даєте мені адресу?- вигукнув Пілот.
- Я?.. Та звичайно, звичайно!-квапливо відповів в'язень.- Летіть аж до кінця бульвару, потім поверніть праворуч і прямо до самої гірки. Як вилетите на гірку, побачите будиночок з трьома димарями. Найнижчий димар і є наш. А там ви, сподіваюся, вже якось знайдете мою родину.
Сидячий Пілот, щоб пересвідчитися, чи правильно він зрозумів адресу, повторив її ще раз. Потім попрощався з усіма і приготувався відлітати.
Лялька Нера, правду сказати, дуже засмутилася. Дорогою вона весь час позирала на Сидячого Пілота, а він і не помічав цього. Тепер він полетить, і їй більш ніколи не бачити Пілота. Сльози виступили на очах у Ляльки, але вона набралася мужності і голосно крикнула:
- Синьйоре в'язню, а чи нема часом у вас донечки?
- Є, та вона дуже маленька і не розуміє, що таке подарунки.
- Але ж вона виросте! І виросте без подарунків. Гарний батько - зовсім не вболіває за свою доню.
Срібна Пір'їна витяг люльку з рота і вперше за своє життя засміявся.
- Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!- реготав він.- Ха-ха-ха! [216]
Це було диво з див. Тому всі обернулися і глянули на вождя індіанців. Він ще ніколи не сміявся. Адже всім відомо, що червоношкірі взагалі не сміються.
- Лялька Нера каже неправду. Вона хоче» піти з Сидячим Пілотом.
Почувши це, чорна, як смола, Нера зашарілася від сорому. Вона почервоніла, проте тільки під шкірою, а зверху так і лишилася чорна, мов негритянка.
Сидячий Пілот зареготав, швидко підлетів до Нери і спритно посадив її в кабіну.
- Ось лялька для вашої доні!- крикнув Пілот.- Вона їй сподобається, коли дівчинка підросте.
І полетів собі над широким бульваром.
Так ми розлучилися з цим дуже симпатичним героєм. Розлучимося зараз і з в'язнем, бо підійшов наглядач і заборонив йому розмовляти. Розлучаємося також і з Старим Патріотом на бронзовому коні, який, провівши трохи наших друзів, повернувся на своє місце.
Стільки прощань! Мабуть, нас залишиться зовсім мало, коли прийдемо до порога будинку, де живе Франческо.
І ось ми знову в дорозі. Вже Курдуплик нанюхав слід, і Голуба Стріла рушила. Але хто це там лиховісно сміється в гіллі дерев? Хто висліджує наших друзів?
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Перемога Срібної Пір'їни
- Синьйоро баронесо, це вони!
- Тихіше, Терезо, тихіше, а то ще почують і втечуть.
- Боже мій, цього тільки бракувало, ми й так уже стільки настраждались, поки їх відшукали.
- Замовкни, кажу, а то зменшу платню!
Стара служниця враз .як води в рот набрала, бо знала, що коли Фея обіцяє збільшити платню, то цього можна й не чекати, зате коли вже погрожує зменшити її, то цьому можна вірити. З усіх арифметичних дій Фея найбільше любила множення (коли їй платили) і ділення (коли вона виплачувала). Вона стверджувала, що додавання і множення - заняття для багатих, а віднімання і ділення [217] - то справа бідаків. Фея та служниця прониш-порили цілу ніч, як навіжені, ризикуючи поламати свою мітлу. І саме тоді, коли вони майже зовсім вибилися з сил і хотіли вже кинути пошуки, гострі Феїні очі розгледіли Голубу Стрілу крізь хуртовину. Поїзд їхав із погашеними фарами по трамвайній колії, що вела на околицю.
- Он вони!- сказала Фея.
- Це таки й справді вони, синьйоро баронесо,- підтакнула служниця.
- Замовкни, Терезо, а то ще почують і втечуть!- гримнула Фея.- Це вже я й сама бачу, і не треба мені повторювати.
Обидві старенькі перелітали з дерева на дерево, мов ті сороки, ховаючись у гілках.
А наші мандрівники нічого й не підозрювали. Навпаки, настрій у них був піднесений.
- Сліди зовсім свіжі, - сказав Курдуплик.- Ми вже, певно, близько від Франческо.
- А ти певний, що це його сліди?
- Я не міг помилитися. Запах слідів цього, бідного хлопчика я б розпізнав і серед тисячі.
І всі затамували подих, боячись збити Курдуплика зі сліду.
Раптом Срібна Пір'їна вихопив люльку з рота, немов хотів щось сказати. Але він мовчав, хоч усі бачили, як його вуха рухаються, мов у вовка,- то в один, то в інший бік. Усі червоношкірі приклали долоні до вух. Що вони почули? Один ковбой, що добре знав червоношкірих, миттю "помчав до Начальника Вокзалу.