Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Артилеристи негайно скорилися наказу і зовні прибрали серйозного вигляду, але все ще мовчки душилися від сміху, здригаючись усім тілом.
«Це якось перебудемо!- міркували собі солдати.- Аби не тягати гармати з платформи на платформу. Хай собі синьйор Генерал кричить скільки завгодно, а нам без гармат набагато краще - менше буде роботи».
За ці дві хвилини Генерал, здавалося, постарів щонайменше на двадцять років. Волосся його зовсім побіліло, може, тому, що він скинув трикутний капелюх і [203] йому сипав на голову сніг... А як змінилося його обличчя! Каміння - і те заплакало б із жалю до нього. Та каміння не могло бачити цього, воно лежало глибоко під снігом.
- Настав кінець усьому!- ридаючи, промовив Генерал.- Все пропало! Тепер нічого мені залишатися з вами.
У нього було таке відчуття, ніби замість смачного солодкого крему він проковтнув бридкий холодний шматок мокрого картону. Життя. Генерала без гармат - це все одно, що їжа без солі. Він стояв на колінах, глухий до благань, і зовсім не звертав уваги на те, що його засипало снігом.
- Синьйоре Генерале! Вас засипає снігом!- зверталися до нього артилеристи, намагаючись шанобливо згорнути сніг з його плечей.
- Не чіпайте мене! Дайте мені спокій!
- Вас закидає снігом! Ось гляньте, ви вже засипані майже по коліна!
- Байдуже...
- Синьйоре Генерале! Сніг сягає до грудей.
- А мені зовсім не холодно. У мене на серці зараз холодніше.
- Синьйоре Генерале! Вас замело снігом по саму шию!..
Та Генерал не відповідав. А сніг сипав і сипав. До того ж солдати, які сиділи на вагонах, жбурнули на Генерала увесь сніг, що там зібрався. Отак в одну мить Генерал був похований під снігом. Деякий, час ще видніли його вуса, та незабаром і їх не стало видно. І тоді на місці синьйора Генерала лишилася снігова статуя, статуя Генерала, що стояв навколішках, спершись руками на краєчок ями, в якій зникла його батарея.
Бідолашний Генерал! Яка безславна випала йому смерть!
Я певний, що він не заслужив такої смерті, хоч і добровільно прийняв її. Але хіба йому важко було встати, обтруситися і заховатися від снігу в вагоні? Він, як Генерал, мав повне право їхати навіть у вагоні першого класу. Але де там! Він волів стати сніговою статуєю. Гонор! І хай собі залишається із своєю незавидною долею. Прощавайте, синьйоре Генерале! Ми вас не забудемо! [204]
Та що ж це я: витрачаю дорогий час на поминання Генерала, тоді як пасажирам Голубої Стріли загрожує величезна небезпека. Невідомо звідки поблизу наших втікачів з'явився Кіт. Справжній Кіт, не іграшковий, а живий і такий завбільшки, як два вагони Голубої Стріли. Саме в ту хвилину, коли ми всі були так зворушені загибеллю Генерала і віддавали йому останню шану, страшний звір непомітно підкрався по м'якому снігу, оглянув усіх блискучими зеленими очима і вибрав собі здобич.
Ви не забули ще про Канарку в клітці, яка стрибала на своїй пружинці і весь час щебетала «чіп-чіп»? Так-от, подорожні повісили цю Канарку з кліткою за вікном Голубої Стріли. Насправді вона не повинна була висіти надворі, але Канарка своїм щебетанням так надокучила всім, що клітку вирішили повісити за вікном. Звідти Канарка спостерігала трагічну смерть Генерала; тому їй не було коли поглянути праворуч на тротуар. А саме там готувався до стрибка великий Кіт. Хижак вирішив поласувати пташкою. Він увесь напружився і зробив дикий стрибок.
«Одним ударом лапи я розтрощу клітку,- міркував Кіт. І це йому пощастило зробити.- А другим ударом лапи я примушу Канарку замовкнути». Та схопив об-лизня.
Канарка відчула, як гострі пазурі ковзнули по її крильцях, і запищала не своїм голосом. А тоді щось клацнуло, і пружина так луснула нападника по носі, що той аж скрутився. Хто б подумав, що Канарка буде так енергійно захищатися! Наляканий Кіт кинувся навтіки. Всі ковбої поскакали були навздогін, але їхні коні загрузали по самі животи в снігу і не могли догнати хижака.
Ні, цього разу Кіт одержав добру відсіч. І подумайте, від якоїсь пружини! Але й бідна Канарка, знівечена, замерзала на снігу. З-під її крилець стирчала сталева пружина. Широко розкритий дзьобик навіки замовк. Канарка була мертва.
Протягом кількох хвилин Голуба Стріла втратила двох своїх пасажирів. А третій, Сидячий Пілот, у цей час літав хтозна-де на своєму літаку. Може, і його десь вітер вдарив об димар, чи, може, літак упав на землю під тягарем снігу, що обліпив його тоненькі крильця! Хто знає... [206]