Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Червоношкірі щось почули!- доповів ковбой.
- Ну й що? На те вони й вуха мають, щоб чути.
- Срібна Пір'їна чимось стурбований. Хоч би не нанюхав якоїсь небезпеки...
- Диви, то й він уже нюхає? Оце так поїзд! Замість того, щоб їхати по рейках, їдемо нюхом! Хай уже Курдуплик нюхає - він робить це кілька годин, а то тепер ще й цей старий дід узявся нюхати... Дайте мені спокій і пам'ятайте: хоч би яка там була причина, я Голубої Стріли ніколи не зупиню!- гнівно відповів Начальник Вокзалу. [218] Інколи наш Начальник Вокзалу бував дуже впертий. Однак він був змушений цього разу спинити Голубу Стрілу, бо вождь Срібна Пір'їна і всі його індіанці почали на ходу зістрибувати з поїзда, хоч вони могли потрощити собі кості й ребра та скрутити в'язи. Позіскакувавши, вони зайняли позиції навколо Голубої Стріли і приготували до бою свої томагавки.
- Що це за гра?!- шаленіючи, вигукнув Начальник Вокзалу.- Вам що, пожартувати закортіло?
Але Срібна Пір'їна серйозно глянув на Начальника Вокзалу і сказав:
- Ми почули тріскіт. Хтось ходить по деревах.
- Ви вже виживаєте з розуму!- крикнув вождю індіанців Начальник Вокзалу.
І саме в цю мить глухо тріснула гіллячка на дереві. Це стара служниця, боячись упасти з дерева, схопилася за тонку гілочку.
- Цс-с!- прошипіла Фея.- Не руш! Тихо! Нас почули!
- Я не можу, ой, упаду!
- Не рухайся, кажу!..
- Скажіть це гіллячці, синьйоро баронесо. Це вона тріщить, а я мовчу. Допоможіть, синьйоро господине! Я вас благаю, допоможіть!
Почувши, що її назвали не «синьйорою баронесою», а «синьйорою господинею», Фея аж скипіла з люті. Старій служниці здалося з переляку, ніби хазяйка замахнулася на неї, щоб ударити, і вона відсахнулась, але так, що втратила рівновагу і з зойком упала на землю. Щоправда, вона впала на м'який сніг і не забилася. Тут червоношкірі вмить оточили до смерті налякану стару жінку і закружляли в дикому танку навколо неї. Потім вони поприколювали своїми томагавками, мов кіллям, до землі її спідницю, тож служниця не могла й ворухнутися.
- На дерево повертайся!- злякано кричала Фея.- Негайно лізь сюди, а то звільню тебе з роботи! Ти що, знайшла час гратися в Гуллівера?*
- Рятуйте, синьйоро господине! Рятуйте! Індіанці захопили мене в полон! Вони мене оскальпують!
* Гуллівер - герой книги Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера». [219]
Та Фея не наважувалася встрявати в бійку, хоч досі іграшки корилися їй, не сміючи навіть пальцем ворухнути або слово мовити. Тепер Фея зовсім не була певна, чи послухаються її іграшки. Старенька зрозуміла, що вони втекли самохіть і вже не повернуться до неї в магазин. Он як вони обійшлися з бідною служницею!
- Гаразд, тоді я полечу сама!- крикнула Фея.- Без тебе полечу! Сама все робитиму дома. Але не нарікай, коли знижу платню. Я не можу дозволити собі такі розкоші - платити тобі за те, що ти вилежуєшся посеред вулиці...
- Даруйте, синьйоро господине! Хіба я розважаюся тут? Невже ви не бачите, що вони мені сокирами, прикололи спідницю до землі?
Та Фея і слухати її не захотіла. Сиплючи прокльони, вона круто вивернула кермо і полетіла, тільки затріпотіло гілля, зачеплене мітлою.
- Ну от! Полетіла, а мене залишила тут саму! Ой лишенько, що ж мені робити?
Срібна Пір'їна підійшов до самого носа служниці, став щонайбільше за два сантиметри від нього і почав розглядати бабусю з усіх боків, як сорока кістку.
- Синьйоре індіанцю! - заблагала служниця.- Не знімайте з мене скальп! Адже у вас звичай так розправлятися з ворогами, правда?
- Ми жодної волосини нікому не вириваємо!- суворо перепинив її Срібна Пір'їна.- Всі ми, відважні індіанці, тут лише для того, щоб із нами бавилися діти. Ми нікого не вбиваємо.
- Ой, дякую, синьйоре індіанцю. Що ж ви тоді зробите зі мною? Якщо ви мене відпустите, я вам обіцяю...
- Що ви обіцяєте?
- Ось бачите, я склала список усіх дітей, що не одержують подарунків од Феї. Як собі знаєте, а мені шкода їх... Я не можу бачити їхніх сумних поглядів, коли ці діти приходять і плачуть у моєї господині. Повірте, у мене сльози виступають на очах. І от я про всяк випадок попереписувала їхні адреси. Чи не допомогли б ви часом декому з них? Хіба ви не для цього втекли від Феї? Я так і подумала собі зразу... [220]