За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Під 1950 рік самодопомоговою організацією було вже охоплено близько 50 наших найкращих людей, але значних зрушень у загальному житті лагера не було. Потрібний був живий наглядний приклад. Для зневірених потрібне «чудо», а чудеса з неба не сходять. Чудеса роблять люди, сповнені віри у свої власні сили і безстрашно прямуючі до своєї мети. У цьому нам прийшла на допомогу сама адміністрація, а вірніше кажучи, її оперативний відділ.

Оперативному відділові стало відомо про те, що в лагері проводиться якась діяльність. Отож вони, зваживши все, рішили проникнути в саме нутро цієї діяльности й направити її у таке русло, щоб можна було за одним хватом вирвати все з коренем.

У 1951 році я працював на цементному заводі шламовщиком. Та робота відносно була легкою. У нашій бриґаді було два бувших студенти. У війну вони брали активну участь у націоналістичному русі. Один з них, по прізвищу Панчук, працював опалювачем, а Утріско дижурним слюсарем. Оце ж, находячись у одній бриґаді, з ними я найбільше розмовляв. Назовні все це виглядало так, наче б ми дружили. Але насправді я перед ними ніколи не розкривався і вони нічого не знали про діяльність самодопомогової організації. Вони просто не підходили до такої роботи. Панчук любив хвалитися і часто робив з мухи слона, а Утріско утаював у собі щось чорне із свого минулого. Отож я зблизився з ними в силу обставин, як з найінтеліґентнішими людьми в нашій бриґаді. Але про будь-яку громадську роботу у таборі з ними ніколи не розмовляв.

Під осінь 1951 року до нашого лагера привезли біля десятка людей. Їх привезли із Середньої Азії із якогось каторжанського лагера. Один з них, по прізвищу Хвалинський, почав дуже частенько приходити до нашого гуртожитку до Панчука.

— Даниле, цей молодий хлопчина, що приїхав із оцим останім етапом, на волі жив від мене всього тільки чотири кілометри. У відділі УПА він був у мене джурою. Оце він оповідав мені дуже цікаві речі. У їхньому лагері, у Середній Азії, була підпільна українська націоналістична організація. Як він від'їжджав звідти, то йому дали кличку, по якій він зв'яжеться з ними і вони дадуть йому відповідні вказівки, що треба буде робити у нашому лагері, — із захопленням і таємністю оповів мені Панчук.

— А ти, Миколо, віриш йому?

— Звичайно, вірю, це хороший хлопець, я ж його знаю по волі.

— Це схоже, Миколо, на дуже грубу провокацію, розраховану на наївних романтиків. Про створення будь-якої націоналістичної організації в нашому лагері не може бути навіть і мови. Але ти покищо підтримуй з ним земляцькі зв'язки і старайся якнайменше оповідати йому про наш лагер, а якнайбільше випитуй його про цей їх лагер і ту організацію, про яку він оце почав тобі оповідати. Розпитай його, чим же займається та їх організація, що вона конкретно робила і яку мету ставила перед собою.