Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Над нашою хатою ще хмарно. Але вже з проясненням.
У нашій хаті ще багато нечисті.
Але хата — своя. Ні від кого незалежна. Ні від «старшого брата», ні від заморського свата.
Отож — до праці!
Всі. Навіть ті, які були великими членами. І членами Політбюро. І членами з такого-то року. І ті, що несли з «вождем» «бревно». І ті, що те «бревно» у тайзі різали. І ті, що востаннє «вождя бачили». Бо ваш «человек» пройшовся по нашій землі «как хазяин» і зоставив руїну.
І до злагоди.
Не шукаймо крайнього.
Крайніх давно шльопнули.
Не шукаймо винних. Винних давно визначили.
Винен «піонер».
У чорному ящику з погорілого корабля соціалізму знайшли записку: «ПИОНЕР! ТЫ ЗА ВСЕ В ОТВЕТЕ!»
Тож не хмуртеся одні на одних.
Розумні — проявіть свою політичну мудрість.
Дурні — своєї «політичної мудрості» не проявляйте.
До праці!
До злагоди!
Піднімем з руїни неньку Україну!
КОРОТКІ ПОВІСТІ
Робінзон з Індустріальної
Нестерпно палить сонце. Настирливо гуде місто.
На перетині двох його артерій — затичка. Сиренять стривожені «Волги». Бібікають «Москвичі» й «Запорожці». Кувікають «Жигулі» й «Лади». Хриплять «газики». Водії висовують голови. Шлють п’ятнадцятиповерхові благословення туди, під зелений світлофор, де якийсь нерозторопа ловить гав.
А під світлофором — диво механізованого сьогодення.
Під світлофором — кінь. Не породистий орловець. Не рисак-рекордсмен. Звичайний підкиївський каштановий гібрид. Нащадок незавидного безіменного жеребця і такої ж незнаної кобили.
На коні — вершник. На ногах сандалі епохи Христа. Вище — найсучасніші джинси, футболка, а ще вище — чорна борода.
З чотирьох боків сиренять машини.
Кінь стоїть мов укопаний. Полохливо повертає голову то в один, то в другий бік. Стриже вухами. Форкає роздутими ніздрями. Водить палаючими очима.
Вершник дзюгає зап’ятками у ребра свого транспорту. Сіпає за поводи. Кричить: «Но-о-о, Дракон!» Але зрушити з місця Дракона не може.
З будки вийшов регулювальник. Взяв коня за вуздечку. Той покірно почалапав за ним.
У кінському оці, як у дзеркалі, відбиваються роздоріжжя, різномасті автомобільні потоки, тротуар, людські лиця.
Похнюплено сидить на коні вершник.
Постовий настовбурчено стоїть поруч на узбіччі. Моралізує:
— Що ж ви, правил не знаєте? Документи!
Вершник дістає з кишені й подає постовому паспорт:
— Тут я не винен. Транспорт налякався і заглух.
— Нащо ви мені свій паспорт даєте? — обурюється постовий.
— Ви ж до мене звернулися, а не до коня.
— Мені, — дивиться у розкритий паспорт постовий, — товаришу Галапочка Робінзоне Івановичу, документ на право водіння транспортного засобу.
— Та яке тут право? — посміхнувся Галапочка. — Всі мої предки водили цей, як ви називаєте, транспортний засіб без прав.
Постовий допитливим поглядом вліпився у бородате, смагляве лице Галапочки.
— Вони що… Того… Кочували?
— Ні. Вони сиділи на місці.
Постовий знизав плечима:
— Якій організації належить ваш транспорт?
— Він не організаційний. Він мій, приватний.
— Як це приватний?
— Невже ви думаєте, товаришу сержант, що я тільки водій цього транспорту? Де ж я тоді друге сідло почеплю? Для пасажира чи, скажімо, для свого шефа?
— Але приватний кінь… — дивується постовий.
— Що тут дивного? В отого чоловіка, що поїхав «Волгою», — вісімдесят приватних коней.
— Не заливайте, товаришу Галапочка. Ви так знаєте того чоловіка, як я знав фараона Тутанхамона.
— Я знаю марку його машини і скільки в тій машині кінських сил. А в мене всього-на-всього одна кінська сила. І та підтоптана.
— А-а-а! Так-от що, товаришу Галапочка. Завтра рівно о дев’ятій нуль-нуль зі своєю підтоптаною силою в ДАІ…
…Стоянка для машин біля довжелезної стіни. Стоять «Москвичі» і «Волги», стоять «Запорожці» й «Жигулі», стоять «газики» й ЗІЛи. Стоять без номерів і з номерами.
Стоїть кінь.
Ліниво обмітає хвостом комашню, що шукає пожитку на його крупі. Повід, яким він прив’язаний до акації, заважає мотати головою. І та голова хвилями непорушно повисає на гривастій шиї, лупає очима, щось думає.
Дракон згадує своє коняче дитинство.
…Пече нестерпно сонце. Чарівний килим лугу. Річка.
Скубуть траву гуси. Іде розвальцем, покректуючи, качка. Пасеться спокійно його мати-кобила. А поруч вибрикує він. Час від часу підбрикає до матері, тицьне мордочкою у вим’я, щоб не забути пахощів свого роду. Крутоне кучерявим хвостом і знову драпоне.