Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
— Його дружина Крузя…
— Крузю, — спитав категорично Робінзон і вивів Крузю з мрійливої задуми, — ви б хотіли стати моєю дружиною?
Крузя опустила вії-віники.
— Що ви! Я про це ніколи не думала…
— А я думав.
— Так раптово… Не знаю навіть, що відповісти.
Рука Галапочки зупинилася на півдорозі до мольберта.
Погляд прикутий до опущених очей Крузі.
Він блискавично зробив два довгі кроки. Демонстративно впав перед Крузею на коліно й патетично випалив:
— Моє життя у ваших руках. Або я стану генієм пензля завдяки вашому коханню, або, відштовхнутий вами, я захирію, як дерево без води!
Крузя звела свій небесний погляд до кіптявої стелі майстерні. Перевела його на вирізаного з коріння чорта, що висів у куточку. Ковзнула по розставлених у кутку на підлозі пляшках з-під «Екстри», портвейну, вермуту.
— Я вам створю не життя, а рай. А сам буду ангелом-хранителем у цьому раю, — запевняв Галапочка.
Погляд Крузі з пляшок переповз на чорта. Тоді зупинився на худій і мізерній постаті Галапочки…
Але Галапочку знову витіснила зала картинної галереї. Стіна з Крузиними портретами. Захоплені погляди відвідувачів. Повернув Крузю до дійсності Робінзонів голос:
— Я чекаю вашого вироку!
Соковиті вуста Крузі пролепетали:
— Мені так страшно… Так несподівано все це… Але задля мистецтва… Його майбутнього… Я готова… На все…
Робінзон рвучко підвівся. Потягнувся до Крузі. Обняв її. Щоб печаткою поцілунку закріпити щойно сказане…
Куточок подвір’я біля майстерні Галапочки. Стоїть прив’язаний поводом до шовковиці Дракон. Мордою пересуває порожній ящик. Ящик від’їхав на таку відстань, що Дракон мусив натягнути повід. Повід розв’язався. Дракон пішов по подвір’ю. Скубнув трави. Попасом вийшов на вулицю.
На проїжджу частину йому виходити не хотілося, бо там гарчали машини. І він поплівся вздовж тротуару.
Дорогу Драконові перегородила черга, що стояла до овочевого кіоска. Дракон зупинився. Якраз за спиною якоїсь жінки, що в одній руці тримала сумочку, а в другій — квіти. Простягнув морду, сягнув верхньою губою — і пелюстки ніжно зашелестіли. Жінка оглянулася і крикнула:
— Господи! Кінь!
Дракон відсахнувся. Пішов уздовж черги. Побачив ящик з картоплею. Тицьнув туди морду і почав хрумкати.
Раптом на нього наскочила дебела молодиця. У вимазаному білому халаті. Брудними руками почала гамселити його по ребрах.
Чоловік, що стояв поруч, сказав:
— Хай трохи з’їсть. Що, вам шкода?
Та, у халаті, зарепетувала, засіпалася. Дракон дивився, як нервово мелють її губи, чув, що в барабанні перетинки б’є ніби кулеметна черга. Повернувся і пішов…
Гріє сонце. Спішать, метушаться люди. З портфелями і без портфелів. З сумочками і без них. Чоловіки і жінки. Товсті і худючі. Високі і низенькі. Йдуть по двоє і по одному. Дибають у міні, дріботять у максі.
По проїжджій частині шугають машини. Ревуть. Стогнуть. Сизий димок стелиться над полотном дороги. На тротуарі. У цьому тумані в такт крокам хитається коняча голова.
Йде Дракон. Згадує.
Луг біля річки. Горить багряно схід. Відбивається у чистому плесі. Сизий туман устелив шовковий трав’янистий килим. На цьому килимі пасуться коні.
Тиша. Тільки час від часу тривожить її коняче форкання.
Пасеться Дракон. Під копитами вгинається росяниста трава.
Ось з-за горизонту вибилися перші промені сонця. Висунула його червона лисина.
Трав’янистий килим ніби хтось посипав перлами. Виграють на сонці краплини роси.
Защебетала пташка в кущах верболозу. Їй підтягнула друга. Заспівав луг. Вкрився лагідним сонячним промінням…
Драконові щось блиснуло в очах. У вуха вдарило сердите ревіння машини. Розплющив очі. Бреде посеред вулиці. Загарчало ззаду, загуділо збоку.
Сердите гарчання машин наростає. Ніби голодне виття велетенських вовків. Ось вони цілою зграєю оточили Дракона. Скалять зуби. Наближаються. Дивляться на нього великими скляними очима. Гарчать.
Вуха Драконові не витримують цього гарчання. Голова пішла ходором. Затанцювали дерева обіч дороги. Затанцювали стовпи. Потемніло сонце…
Виючи сиреною, мчить «швидка допомога». Їй дають дорогу інші машини. Зупиняються перед роздоріжжям перехожі. Десь нещастя.
Посеред вулиці стовпотворіння. Стоїть з обох боків транспорт. Стала в коло неорганізована маса роззяв. Посеред цього кола лежить Дракон.
Під’їхала машина з автоінспекцією. Молодий лейтенант жезлом пробиває собі дорогу крізь натовп.
— Чий кінь?
Натовп загомонів, загелготів, затих.