Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Уряд у дечому дослухався до цих зауважень. Єдину Малоросійську губернію 1802 р. було розділено на Чернігівську й Полтавську губернії. З. Когут пише, що тоді ж було ліквідовано Генеральний суд[439], що не зовсім точно. Генеральний суд у Чернігові був залишений для Чернігівської губернії, а в Полтаві був створений ще один Генеральний суд[440]. Інші особливості судової системи Правобережжя та Малоросії, запроваджені за часів імператора Павла, існували до поч. 1830-х рр.[441]

Характеризуючи першу пол. XIX ст., треба згадати погляди освіченого бюрократа й реформатора М. М. Сперанського, який кілька десятиліть перебував у мейнстрімі законодавчого процесу. У своїй «Записці про улаштування судових і урядових установ у Росії» 1803 р. він намагався визначити поняття суду, співвідносячи його з поліцією. Суд, розбираючи справу, може як засудити, так і виправдати насильство, а поліція спостерігає, щоб ніде ніякого насильства не було. Таким чином, суд — єдиночасна дія закону, що визначає порядок речей, а поліція — безперервна дія закону, що утримує цей визначений порядок.

Погляди чиновника на суд склалися передусім під впливом праць французьких учених. М. М. Сперанський захоплювався порядками наполеонівської Франції. Крім того, у «Записці» М. М. Сперанський кілька разів цитує трактат британського вченого І. Бентама «Про цивільне й кримінальне законодавство»[442], де в оригінальний спосіб розкривається типологія влади: «Дехто розділяє первісні складові частини на два класи: 1) на владу законодавчу; 2) на владу виконавчу. Дехто долучає до цього ще третю гілку — владу зі стягнення податків, а дехто й четверту — судову». Говорячи про судову владу, автор зазначає: «Серед тих авторів, що розглядали цю владу як відмінну від влади законодавчої, я не знайшов нікого, хто знав би цю відмінність». На його думку, сутність судової влади полягає в тому, що для її реалізації суддею потрібен збіг обставин, чого не треба для легітимації актів законодавця[443].