Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Разом з тим табу на вживання терміна «судова влада» у законодавстві не було накладено, що убачається зі Зводу законів Російської імперії, упорядкування якого здійснене багато в чому завдяки зусиллям М. Г. Балуг’янського. Засади судової влади закріплено в другому томі Зводу законів. Тут ідеться не про поділ влад, а лише про класифікацію державних органів. Згідно зі ст. 12 за предметами відомства присутствені місця і влади в губерніях поділяються на урядові, казенні, судові й поліцейські. Судові місця поділяються на цивільні й кримінальні, загальні та особливі. До судових місць не зараховували розправи й поліцейські суди, які належали до «місць поліцейських»[453].

Повноваження губернської адміністрації в «колосудовій» царині, що були спершу сформульовані в Установах для управління губерній і згодом розвинуті подальшим законодавством, у Зводі були згруповані під назвою «справ судового управління». Ст. 276 т. II Зводу законів відносила до цих справ затвердження губернатором певних категорій вироків кримінальних палат, повітових та совісних судів, присудів поліції, доповнення слідств у відповідних кримінальних справах, нагляд за їх рухом у судах тощо[454]. Аналогічно ст. 320 закріплювала компетенцію губернського правління у справах судового управління, серед яких фігурували справи про безспірні стягнення; розгляд окремих скарг на суди за повільність та зволікання; питання описів та арешту майна; справи про конкурси та посередницькі комісії; нагляд за органами опіки, тюремною поліцією тощо[455], розгляд спорів про підсудність між судами нижньої ланки[456].

Видання Зводу законів збіглося за часом з остаточною інкорпорацією української судової системи загальноімперською. Іменним указом від 30 жовтня 1831 р. як захід з ліквідації наслідків польського бунту 1830 р. передбачалося приведення судової системи західних губерній до засад, визначених «Установами для управління губерній»[457]. Аналогічний іменний указ стосовно Малоросії було прийнято вже 6 грудня 1831 р. Цей короткий документ мав назву «Про присвоєння присутственим місцям Полтавської та Чернігівської губерній та особам, що в них служать, найменувань, Установами про губернії для місць, рівних [їм], визначених»[458]. Питанню скасування магдебурзького права присвячено Височайше затверджене положення Комітету міністрів від 3 лютого 1831р.[459], де йшлося про те, що магдебурзьке право себе вичерпало і, загалом, вже реально не застосовується в Україні. Судам пропонувалося застосовувати лише Литовський статут та російські закони. Литовський статут лишався чинним до 1842 р.[460]

Слід звернути окрему увагу на особливості насадженого в Україні російського судочинства. В Установах для управління губерній та в інших законодавчих актах кінця XVIII ст. не було врегульовано усіх питань судового процесу, а тому нові суди продовжували слідувати традиціям судочинства доби Московського царства, які знайшли певне закріплення в Соборному уложенні 1649р. Частковий вплив зберігали укази Петра І. Видання Зводу законів 1832 р. надало процесуальному законодавству рис системності, узагальнюючи при цьому попередній правовий досвід.