Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
У середині XIX ст. в умовах кризи всієї феодально-кріпосницької системи назріла необхідність докорінних змін російського судівництва. Окрім загальновідомих соціально-економічних і політичних причин та передумов «великих буржуазних реформ» у Росії, потребу в судовій реформі зумовлювали й деякі суто юридичні чинники.
Так, дореформений суд ґрунтувався на застарілому законодавстві Петра І і Катерини II, а окремі відносини регулювалися нормами Соборного уложення 1649 р. Характерними ознаками судівництва були змішаність судової та адміністративної влади, множинність і становість судових органів, складність і заплутаність процесуальних вимог. Як зазначав один з видатних діячів Судової реформи С. І. Зарудний, Росія була класичною країною нескінченної тяганини в судах і управлінні[471]. На цьому тлі буйним цвітом розквітло хабарництво.
У дореформеному суді панувала інквізиційна (розшукова) форма судочинства. Процес відбувався в глибокій таємниці. Справи вирішувалися не на основі безпосереднього сприйняття судом доказів, а спираючись на письмові матеріали, одержані під час слідства. Закон встановлював формальну оцінку доказів, заздалегідь визначаючи ступінь їхньої достовірності та можливість спростування підсудним. Визнання власної провини вважалося найкращим доказом[472].
Вступаючи на престол, Олександр II у Маніфесті від 19 березня 1856р., окрім усього іншого, задекларував: «…хай правда й милість царствують у судах». Утім, точкою відліку Судової реформи прийнято вважати 1857 р., коли в Державну раду було внесено проект реорганізації цивільного судочинства, розроблений за вказівкою імператора у II відділенні його власної канцелярії[473]. Проект викликав неоднозначну реакцію в урядових колах і призвів до розколу вищого чиновництва на консерваторів, які намагалися знайти нові рішення на основі вітчизняного досвіду, обмежуючись лише деякими змінами, та лібералів, які виступали за істотну перебудову судівництва за західним зразком. Зрештою, перемогли ліберали, і доволі поміркований проект Статуту цивільного судочинства було відхилено.
Водночас у вересні 1858 р. головноуправитель II відділення імператорської канцелярії Д. М. Блудов подав проект «Про заснування присяжних стряпчих», тобто запровадження адвокатури. Він же в листопаді 1858 р. спрямував у Державну раду проект Положення про судоустрій, у якому містилися певні свіжі ідеї щодо введення мирових суддів. А в грудні 1858 р. Д. М. Блудов вніс до Державної ради проект Статуту про злочини та проступки (аналог сучасного кримінально-процесуального кодексу). Усі ці проекти зазнали критики з боку як консерваторів, так і лібералів, а тому не були реалізовані. Натомість у травні 1860 р. Державна рада прийняла, а імператор затвердив Закон про судових слідчих, розроблений статс-секретарем Державної ради С. І. Зарудним.
У жовтні 1861 р. на підставі чергових пропозицій Д. М. Блудова Олександр II створив при Державній канцелярії (діловодному підрозділі Державної ради) комісію з підготовки проекту перетворення судової частини в Росії, до складу якої увійшли П. Н. Даневський, С. І. Зарудний, О. М. Плавський, К. П. Победоносцев, М. І. Стояновський, С. П. Шубін та інші відомі тогочасні юристи. Наприкінці 1861 р. головою комісії замість 77-річного Д. М. Блудова став 73-річний князь П. П. Гагарін[474].
Передусім новий голова санкціонував свободу дій членів комісії, зокрема вільне використання європейської науки і практики. Комісія повною мірою використала цю можливість, водночас намагаючись не відриватися від російської дійсності й традицій. Наслідком її роботи стали «Основні положення перетворення судової частини в Росії», які були схвалені об’єднаними департаментами законів і цивільних справ Державної ради, а згодом і загальними зборами Державної ради. У вересні 1862 р. «Основні положення» були затверджені імператором і опубліковані.
При Державній канцелярії була створена особлива комісія під головуванням державного секретаря В. П. Буткова, яка на підставі згаданих концептуальних положень мала розробити тексти статутів про судоустрій і судочинство[475]. До її складу увійшли 30 осіб, зокрема М. А. Буцьковський, С. І. Зарудний, М. В. Калачов, К. П. Победоносцев, Д. О. Ровинський. Протягом 11 місяців 1863 р. були підготовлені проекти Заснування судових установлень, Статуту цивільного судочинства, Статуту кримінального судочинства та Статуту про покарання, які накладаються мировими суддями (далі — Судові статути). Ці проекти статутів були попередньо розглянуті в II відділенні імператорської канцелярії та міністром юстиції Д. М. Замятіним, а згодом пройшли ретельне обговорення у Державній раді. 20 листопада 1864 р. Судові статути були затверджені імператором і набули силу закону.
471
Джаншиев Г. А. С. И. Зарудный и судебная реформа/ Г. А. Джаншиев. — М.: Типография Е. Гербек, 1889. — С. 5.
472
Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. — Т. 8: Судебная реформа/ Отв. ред.: Б. В. Виленский; под общ. ред.: О. И. Чистяков. — М.: Юрид. лит., 1991 (далее — Судебная реформа). — С. 8.
473
Коротких М. Г. Борьба в правительственных кругах по поводу принципов судебной реформы / М. Г. Коротких // Государственный строй и политико-правовые идеи России второй половины XIX столетия. — Воронеж, 1987. — С. 11.
474
Джаншиев Г. А. Основы судебной реформы. К 25-летию нового суда: Историко-юридические этюды / Г. А. Джаншиев. — М., 1891. — С. 45, 46.
475
Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России / Б. В. Виленский. — Саратов: Приволжское книжное изд-во, 1969. — С. 126.