Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Напередодні візиту голови польського емігрантського уряду генерала В. Сікорського до Москви у грудні 1941 р. радянський уряд видав ноту, в якій стверджувалося, що мешканці всіх східних територій Польщі, що в 1939 р. були зайняті СРСР, одержують радянське громадянство[371]. Надалі громадянами Польщі вважалися лише поляки, що проживали на цих землях, але не українці, білоруси та євреї. Це рішення, як з погляду радянських, так і на думку польських керівників, відображало остаточну позицію Й. Сталіна у питанні радянсько-польського кордону.

Зрозуміло, що польська сторона цього не визнала. Під час переговорів у Кремлі 3–4 грудня 1941 р. зі Сталіним В. Сікорський відмовився обговорювати питання про східні кордони Польщі, підкресливши, що лінія від 1921 р., визначена Ризьким договором, не може бути об’єктом переговорів, а також що остаточно це питання вирішуватиметься після війни за участю західних країн[372].

Незважаючи на заяви польського прем’єра у Москві, поляки у подальшій своїй політичній діяльності були змушені зважати на територіальні претензії СРСР (і чим ближче до кінця війни, тим більше). Українське питання перестало бути лише внутрішньою справою Польщі, а набуло міжнародного значення. Через це польські військові й політики впродовж 1942–1945 рр. розглядали його в іншій площині, ніж робили це в попередній період.

Від 1942 р. характерною рисою польських планів у вирішенні української проблеми був її розгляд з точки зору перспективи післявоєнних польсько-радянських відносин. Помірковані діячі уряду й підпілля схилялися до думки, що СРСР вийде з війни приблизно з тим самим «політичним обличчям», яке він мав і до 1939 р. Ці люди вже не сподівалися на розпад Радянського Союзу й утворення незалежної Української Республіки у поточній війні. Крім того, вони вважали, що радянська країна у повоєнний час, незважаючи на її політичний устрій, залучатиметься до співпраці з рештою світу. Останнє твердження, однак, не означало, що нові концепції польських політиків не передбачали можливості нової війни між демократичним Заходом і Радянською Росією після їхньої спільної перемоги над Німеччиною. Навпаки, поляки дуже розраховували на таку війну і шукали ті сили, які діятимуть у напрямку послаблення «Країни Рад».