У війни не жіноче обличчя
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-568-4
- Переводчик: Володимир Рафєєнко
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «У війни не жіноче обличчя». Краткое содержание книги:
Книга-сповідь, документ людської пам’яті, запис історій жінок, яким війна дала в руки зброю для захисту рідної землі від фашизму. Це дослідження духовного світу жінок, що виживали в нелюдських умовах війни.
До мене довго не доходило, що це не гра якась і не школа, а військове училище. Підготовка до війни. Наказ командира — закон для підлеглого.
На останньому іспиті запам’ятала останнє запитання:
— Скільки разів у житті помиляється сапер?
— Сапер помиляється єдиний раз у житті.
— Отож бо, дівоньки...
А вслід звичайне:
— Ви вільні, курсанте Байрак.
І ось — війна. Справжня війна...
Привели мене до мого взводу. Команда: "Взвод, струнко!", а взвод і вухом не веде: той лежить, той сидить і курить, а хтось потягається до хрускоту в кістках: "Е-ех!" Взагалі, вдавали, що мене не помічають. Їм прикро, що вони, бувальці чоловіки-розвідники, повинні підкорятися якійсь двадцятирічній дівчині. Я добре зрозуміла і змушена була подати команду: "Відставити!"
Тут почався обстріл... стрибнула в канаву, а шинель новенька, так я лягла не вниз у багно, а збоку на нерозталий сніжок. Ось ізмолоду так буває — шинель цінуєш більше, ніж життя. Дурне дівча! Ну, і мої солдати сміються.
Так ось... Що означає інженерна розвідка, яку ми проводили? Вночі бійці копали парний окопчик на нейтральній смузі. Перед світанком я й один із командирів відділення повзли до того окопчика, і бійці нас маскували, і так ми лежали весь день, боячись навіть поворухнутися. За годину-дві вже мерзнуть руки і ноги, попри те що ти у валянках і кожушку. За чотири години — чистісінька бурулька. Йде сніг... перетворюєшся на снігову бабу... То взимку... Улітку ж доводилося лежати на сонці або під дощем. Протягом цілісінького дня уважно за всім стежимо і складаємо карту спостереження передової: в яких місцях з’явилися зміни земної поверхні. Якщо виявили горбки і грудочки землі, забруднення снігу, прим’яту траву або стерту росу на траві — саме те, що треба... Наша мета... Зрозуміло: там німецькі сапери проклали мінні поля. Якщо ж вони поставили дротове загородження, то слід з’ясувати довжину і ширину загородження. Які використані міни — протипіхотні, протитанкові чи міни-сюрпризи? Засікали вогневі точки супротивника...
Перед наступом наших військ працювали вночі. Сантиметр за сантиметром промацували місцевість. Робили коридори на мінних полях... Весь час по землі греблися... На пузі... Я ж, як човник, снувала від одного відділення до іншого. "Моїх" мін завжди більше.
У мене різних випадків... Та їх на кіно стане... На багатосерійну стрічку.
Запросили офіцери поснідати з ними. Я погодилася, саперам не завжди випадало поїсти гарячого, здебільшого перебивалися всухом’ятку. Коли всі розмістилися за кухонним столом, я звернула увагу на руську піч, затулену заслінкою. Підійшла й почала розглядати заслінку. Офіцери жартують: мовляв, жінка міни навіть у горщиках бачить. Я відповідаю на жарти і тут помічаю в самому низу з лівого боку заслінки маленьку дірочку. Придивляюсь уважніше й бачу тоненький проводок, який веде всередину пічки. Швидко повертаюся до тих, що сидять: "Будинок заміновано, прошу залишити приміщення". Офіцери притихли і з недовірою втупилися в мене, жодному не хочеться вставати з-за столу. М’ясо пахне, смажена картопля... Я ще раз повторила: "Негайно очистити приміщення!" Із саперами розпочали роботу. Спочатку прибрали заслінку. "Перекусили" ножицями дріт... Ну і там... Там... У грубці лежало кілька зв’язаних шпагатом емальованих літрових кухлів. Мрія солдата! Краще, ніж казанок. А в глибині пічки, обмотані чорним папером, два великих згортки. Кілограмів із двадцять вибухівки. Ось вам і горщики.
Ішли ми Україною, це була вже Станіславська, нині Івано-Франківська область. Взвод отримав завдання: терміново розмінувати цукровий завод. Кожна хвилина лічена: невідомо, у який спосіб замінований завод, якщо під’єднано годинниковий механізм, то вибуху можна чекати з хвилини на хвилину. Прискореним маршем вийшли на завдання. Було тепло, йшли без нічого. Коли проходили позиції артилеристів-далекобійників, раптом один вихопився з траншеї і закричав: "Повітря! Рама!" Я підвела голову і шукаю на небі "раму". Ніякого літака не виявляю. Кругом тихо, ні звуку. Де ж та "рама"? Тут один із моїх саперів попросив дозволу вийти зі строю. Дивлюся, він прямує до того артилериста і дає йому ляпаса. Не встигла я бодай щось збагнути, як артилерист закричав: "Хлопці, наших б’ють!" Із траншеї повискакували решта артилеристів і оточили нашого сапера. Мій взвод, не довго думаючи, покидав щупи, міношукачі, речмішки і кинувся до нього на виручку. Зчинилася бійка. Я не могла зрозуміти, що трапилося. Чому взвод затіяв бійку? Не можна гаяти жодної хвилини, а тут така колотнеча. Даю команду: "Взвод, шикуйсь!" Ніхто не звертає на мене уваги. Тоді я вихопила пістолет і вистрілила в повітря. З бліндажа вискочили офіцери. Поки всіх втихомирили, минуло чимало часу. Підійшов до мого взводу капітан і спитав: "Хто тут старший?" Я доповіла. У нього округлилися очі, він навіть розгубився. Потім спитав: "Що тут сталося?" Я не могла відповісти, бо насправді не знала причини. Тоді вийшов мій помкомвзводу і розповів, як усе сталося. Так я дізналася, що то за "рама", яким це образливим було словом для жінки. Щось типу повії. Фронтова лайка...