Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Я знаю, про що говорю, бо моя бабуся по материнській лінії була найпрозорливішим мудрецем, якого я знав у науці віщувань. Вона була католичкою з тих давніх, тож відкидала, як фокуси поганого штибу, усе, що могло б називатися методичним передбаченням майбутнього. Такими були карти, лінії на руці чи викликання духів. Однак вона була майстром своїх віщувань. Пригадую, як на кухні нашого великого дому в Аракатаці вона зорила за таємними знаками духмяних хлібів, які витягала з печі.
Якось побачила виписане у залишках борошна 09 і перевернула гори, доки не знайшла лотерейний білет з цим номером. Програла. Проте наступного тижня виграла парову кавоварку в речовій лотереї — з білетом, що його мій дідусь купив і забув у кишені піджака, який носив попереднього тижня. Він мав номер 09. У мого діда було сімнадцятеро дітей, яких тоді називали натуральними (наче шлюбні діти були штучними), і моя бабця мала їх за своїх. Вони були розкидані по всьому узбережжю, але вона говорила про всіх за сніданком, повідомляла про здоров’я кожного і про стан їхніх справ так, наче підтримувала з ними таємне і безпосереднє листування. То була страшна епоха телеграм, які надходили в найнесподіваніший час і вривалися в дім, як вітер паніки. Телеграму передавали з рук в руки, не наважуючись розпечатати, доки комусь не спадала на думку рятівна ідея дати її розпечатати маленькій дитині — наче невинність могла змінити зло поганих новин.
Одного разу це сталося в нашому домі, й очманілі дорослі вирішили кинути телеграму в піч, не відкриваючи її, допоки не приїхав мій дідусь. Бабуся лишалася спокійною. «Це від Пруденсії Іґваран, вона сповіщає про свій приїзд, — мовила. — Вночі мені приснилось, що вона вже в дорозі». Коли дідусь повернувся додому, то не мусив навіть розпечатувати телеграму. Він вернувся з Пруденсією Іґваран, яку випадково зустрів на залізничній станції — вона була у сукні з намальованими пташками і з величезним букетом квітів, переконана, що дідусь був там через надійну магію її телеграми.
Бабуся померла, коли мала майже сто років, так і не вигравши в лотерею. Вона осліпла і перед смертю блудила словами так, що неможливо було стежити за ниткою її думок. Відмовлялася роздягатися до сну, поки радіо було увімкнене, хоча ми щовечора пояснювали їй, що диктора немає в домі. Вона думала, що ми її обманюємо, бо ніколи не могла повірити в диявольську машину, що дає змогу чути того, хто говорив в іншому далекому місті.
25 = листопада 1980 року,
«Ель Паїс», Мадрид
Нове найстаріше на світі ремесло
Осінь в Парижі цього року почалася раптово і пізно, зі студеним вітром, який обчухрав дерева від останнього золотистого листя. Тераси кафе опівдні зачинились, рух зробився сумбурним, і осяйне літо, яке тяглося довше, ніж розраховували, стало химерою пам’яті. Здавалось, що за пару годин минуло кілька місяців. Сутінки були передчасними і похмурими, але ніхто цим насправді не журився, бо ця млиста погода є природною для Парижа, вона найкраще йому компанує і найбільше йому пасує.
Найгарніша з жінок на винайм, які ходять своїм звичним маршрутом закапелками кварталу Піґаль, була розкішною блондинкою, яку в менш прикметному місці сплутали би з кінозіркою. На собі вона мала чорні жакет і штани, що були писком моди, а коли подув холодний вітер, надягла натуральну шубу із загривків норки. Так вона і стояла, пропонуючи себе за двісті франків перед поганеньким готелем на вулиці Дюперре́, коли перед нею спинився автомобіль. За його кермом сиділа інша гарна і добре вбрана жінка, яка всадила просто в неї сім набоїв з рушниці. Тієї ночі, коли поліція знайшла убивцю, та околична драма прогриміла в газетах, бо мала в собі два нові елементи, що вирізняли її з-поміж інших. Насправді ні жертва, ні вбивця не були білявими красунями, то були чоловіки з крові і кості й обидва походили з Бразилії.
Ця новина зробила очевидним те, про що вже й так добре знають в Європі: вулична проституція у великих містах тепер є ремеслом чоловіків, і найжаданішими серед них, найдорожчими і найкраще одягненими є латиноамериканські юнаки, перебрані за жінку. За даними преси, з двохсот вуличних трансвеститів, що наявні зараз у Франції, принаймні половина приїхала з Бразилії. В Іспанії, Англії, Швейцарії чи Федеративній Німеччині, де цей бізнес, схоже, є ще прибутковішим, їхня кількість є значно більшою, а громадянство — розмаїтішим. У кожній країні це явище має різні відтінки, але у всіх воно є демонстрацією істотних змін у найстарішому і найконсервативнішому на світі ремеслі.