Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:

Ґабріель Ґарсія Маркес (1927–2014) — колумбійський письменник, журналіст і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». Ґабо (як ніжно називають письменника його шанувальники) публічно заявляв, що хоче, аби про нього пам’ятали не як про автора «Ста років самотності» і лауреата відомих літературних премій, а як про репортера: «Я народився журналістом і нині почуваюся ним більше, ніж будь-коли. Це увійшло в мою кров». Допоможе виконати цю волю письменника книжка «Скандал сторіччя» (2018) — збірка його газетних репортажів і колонок.
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
1 ... 82 83 84 85 86 87 88 89 90 ... 121
Перейти на страницу:

Всупереч тому, чого я боявся, спали ми дуже добре; ми з дружиною — в спальні на першому поверсі, а наші діти — в сусідній кімнаті. Заки я намагався заснути, нарахував дванадцять недремних ударів годинника з маятником, що стояв у вітальні, і на мить мені згадалася пастушка гусей. Та ми були такі потомлені, що скоро заснули, міцним і непробудним сном, і прокинувсь я о сьомій, із сяючим сонцем. Поруч мене Мерседес плавала в спокійному морі безгрішних. «Яка дурниця, — мовив я собі, — що хтось у наш час продовжує вірити у привидів». І лише тоді із переляком зауважив, що ми — не в тій кімнаті, в котрій лягли спати минулого вечора, а в спальні Людовіко, і лежимо на його скривавленому ліжкові. Хтось під час сну поміняв нам кімнату.

30 грудня 1980 року,

«Ель Паїс», Мадрид

Магічні Кариби

Суринам, як знають не всі на світі, — це незалежна країна на Карибському морі, яка ще донедавна була голландською колонією. Її площа становить 163 820 квадратних кілометрів, а населення — трохи більше ніж 384 тисячі мешканців розмаїтого походження: індійці з Індії, місцеві індіанці, індонезійці, африканці, китайці та європейці. Її столиця, Парамарибо (ми, іспанською, ставимо наголос на передостанній склад, а місцеві — на третій з кінця), це галасливе і сумне місто, радше з азійським, ніж американським духом, в якому розмовляють чотирма мовами і численними місцевими діалектами, окрім офіційної, голландської, мови і сповідують шість релігій: індуїстську, католицьку, мусульманську, моравську, голландську реформаторську і лютеранську. У цей час країною править режим молодих військовиків, про яких відомо дуже мало, навіть у сусідніх країнах, і ніхто би про неї не згадав, якби там раз на тиждень не робив рутинну проміжну посадку голландський літак, що літає з Амстердама в Каракас.

Я чув про Суринам змалку, власне, не через сам Суринам, який тоді звався Голландською Ґвіаною, а через те, що він межував із Французькою Ґвіаною, в столиці якої, Каєнні, ще донедавна була страхітлива виправна колонія, відома — і в житті, і в смерті — як Диявольський острів. Мало кому вдалося втекти з того пекла, і могли то однаково бути як запеклі злочинці, так і політичні ідеалісти, що розсіювалися по численних островах Антильського архіпелагу перед тим як повернутися до Європи чи оселитись, змінивши ідентичність, у Венесуелі і на карибському узбережжі Колумбії. Найвідомішим з усіх був Анрі Шар’єр, автор «Метелика», якому добре повелося в Каракасі у ресторанному бізнесі та інших, менш прозорих справах, що помер кілька років тому на гребені минущої літературної слави, такої ж похвальної, як і незаслуженої. Насправді ця слава, з найвищими відзнаками, призначалася іншому французькому втікачеві, який задовго до Метелика описав жахіття Диявольського острова, проте він ніде не фігурує нині в літературі, його імені нема в енциклопедіях. Звали його Рене Бельбенуа, він був журналістом у Франції, перед тим як його засудили до довічного ув’язнення за справу, що її жоден нинішній журналіст не зміг згадати, і продовжував ним бути в Сполучених Штатах, де знайшов притулок і помер від поштивої старості.

Дехто з цих злочинців-утікачів укрився в містечку на колумбійському узбережжі Карибського моря, де я народився в часи бананової лихоманки, коли цигарки припалювали не від сірників, а від банкнот у п’ять песо. Декотрі освоїлися на місці і стали дуже шанованими громадянами, що завжди вирізнялися важкою мовою і закритістю свого минулого. Один із них, Роже Шанталь, який прибув, володіючи лиш одним ремеслом: рвати зуби без знеболювання, за одну ніч невідомо як зробився мільйонером. У неймовірному містечку, яке мало в чому поступалось Вавилону, він влаштовував вавилонські гульбища, напивався до смерті і горлав у своїй щасливій агонії: «Je suis l’homme le plus riche du monde»[12]. У білій гарячці йому явились амбіції благодійника, яким його доти ніхто не знав, і він подарував церкві гіпсового святого натуральної величини, якого три дні вшановували бучною гульнею. Котрогось вівторка поїздом об одинадцятій годині приїхали три таємні агенти, які відразу ж пішли до його дому. Шанталя там не було, однак агенти зробили ретельний обшук в присутності його місцевої дружини, яка не чинила жодного опору, за винятком моменту, коли вони захотіли відчинити велетенську дзеркальну шафу в спальні. Відтак агенти розбили дзеркала і знайшли понад мільйон доларів фальшивими банкнотами, схованими між склом і деревом. Більше про Роже Шанталя ми не чули. Згодом розійшлася легенда про мільйон фальшивих доларів, які потрапили в країну всередині гіпсового святого, до якого жодному з митників не захотілось придивитися.

вернуться

12

«Je suis l’homme le plus riche du monde» (фр.) — «Я найбагатший чоловік на світі».

1 ... 82 83 84 85 86 87 88 89 90 ... 121
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)