Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Я чув про Суринам змалку, власне, не через сам Суринам, який тоді звався Голландською Ґвіаною, а через те, що він межував із Французькою Ґвіаною, в столиці якої, Каєнні, ще донедавна була страхітлива виправна колонія, відома — і в житті, і в смерті — як Диявольський острів. Мало кому вдалося втекти з того пекла, і могли то однаково бути як запеклі злочинці, так і політичні ідеалісти, що розсіювалися по численних островах Антильського архіпелагу перед тим як повернутися до Європи чи оселитись, змінивши ідентичність, у Венесуелі і на карибському узбережжі Колумбії. Найвідомішим з усіх був Анрі Шар’єр, автор «Метелика», якому добре повелося в Каракасі у ресторанному бізнесі та інших, менш прозорих справах, що помер кілька років тому на гребені минущої літературної слави, такої ж похвальної, як і незаслуженої. Насправді ця слава, з найвищими відзнаками, призначалася іншому французькому втікачеві, який задовго до Метелика описав жахіття Диявольського острова, проте він ніде не фігурує нині в літературі, його імені нема в енциклопедіях. Звали його Рене Бельбенуа, він був журналістом у Франції, перед тим як його засудили до довічного ув’язнення за справу, що її жоден нинішній журналіст не зміг згадати, і продовжував ним бути в Сполучених Штатах, де знайшов притулок і помер від поштивої старості.

Дехто з цих злочинців-утікачів укрився в містечку на колумбійському узбережжі Карибського моря, де я народився в часи бананової лихоманки, коли цигарки припалювали не від сірників, а від банкнот у п’ять песо. Декотрі освоїлися на місці і стали дуже шанованими громадянами, що завжди вирізнялися важкою мовою і закритістю свого минулого. Один із них, Роже Шанталь, який прибув, володіючи лиш одним ремеслом: рвати зуби без знеболювання, за одну ніч невідомо як зробився мільйонером. У неймовірному містечку, яке мало в чому поступалось Вавилону, він влаштовував вавилонські гульбища, напивався до смерті і горлав у своїй щасливій агонії: «Je suis l’homme le plus riche du monde»[12]. У білій гарячці йому явились амбіції благодійника, яким його доти ніхто не знав, і він подарував церкві гіпсового святого натуральної величини, якого три дні вшановували бучною гульнею. Котрогось вівторка поїздом об одинадцятій годині приїхали три таємні агенти, які відразу ж пішли до його дому. Шанталя там не було, однак агенти зробили ретельний обшук в присутності його місцевої дружини, яка не чинила жодного опору, за винятком моменту, коли вони захотіли відчинити велетенську дзеркальну шафу в спальні. Відтак агенти розбили дзеркала і знайшли понад мільйон доларів фальшивими банкнотами, схованими між склом і деревом. Більше про Роже Шанталя ми не чули. Згодом розійшлася легенда про мільйон фальшивих доларів, які потрапили в країну всередині гіпсового святого, до якого жодному з митників не захотілось придивитися.