Квіти в легендах і переказах

Протягом цього посту, що триває 28 днів, як відомо, забороняється, їсти, пити й курити щоденно від сходу до заходу сонця. Можна собі уявити, як важко витримувати щодня 18 — 19-годинне голодування!

І ось, аби полегшити страждання, деякі магометани, особливо турки, за свідченням очевидців, вдаються по допомогу до опію.

Після вживання їжі, що відбувається лиш увечері, як зійде місяць, вони запасаються маленькими пігулками, виготовленими з опію, й ковтають їх час від часу, відчуваючи голод, й таким чином голодування минає для них майже непомітно.

Кількість опію, вживаного таким чином, може сягнути до 3 грамів на добу, але, як ми вже згадували, тривале застосування його — згубно діє на здоров'я.

Переходячи тепер до іншого способу вживання опію — куріння, повинні завважити, звичай цей виник теж у мусульманських країнах, в основному в Аравії.

Куріння опію виникло тут немовби на противагу забороненому у цих країнах законом Магомета вживанню вина та інших спиртних напоїв. І ось тут справедливо було б сказати, що диявола заступив Вельзевул, оскільки опій, прозваний магометанами «маш Алла», подарунком Господнім, насправді за своїми згубними наслідками незмірно гірший будь-якого вина. Куріння його за короткий час руйнує здоров'я й перетворює мільйони людей у неповноцінних і рабів своєї пристрасті.

Щоб усвідомити увесь жах цієї страшної отрути інтелекту, варто прочитати поезії двох відомих англійських поетів: Кольріджа й де-Кінсе, які піддалися владі цього демонічного зілля. Звідати ту страшну боротьбу, що вони вели, аби позбутися його влади, і всі муки повільної руйнації здоров'я.

Спочатку виготовленням опію для куріння займались багато спритників у Туреччині й частково в Аравії, але згодом головним центром його фабрикації стала Індія, де комерсанти-англійці, зрозумівши всю величезну вигоду торгівлі цією отрутою, почали продукувати її з величезним розмахом, вивозячи опій до магометанських країн, а серед інших — особливо в Китай. Жителі Китаю, спробувавши солодощів цього куріння, захопилися ним поголовно. Це сталося близько 1740 року, за правління президента Веллера й полковника Уат-сона, імена яких можуть прославитися в історії запровадженням цієї найганебнішої торгівлі, поряд з торгівлею рабами.

Саме куріння відбувається так. Кульку на 10—15 сантиграмів опію кладуть до люльки з довгим цибухом. Згораючи, опій здимається до самих країв люльки, так що раз у раз доводиться його проколювати голкою, аби звідти вийшло повітря. А крім того, оскільки опій тліє погано, до люльки постійно підносять вогник свічки або лампи, й таким чином підтримують горіння.

Дим втягують повільно й випускають його, якомога довше протримавши в собі. Тривалість куріння однієї кульки — близько хвилини: щоб її викурити, досить буває 20 або 30 затяжок.

Число курців опію в Китаї нині,7 як ми вже сказали, величезне. Найбагатші мандарини курять опій нарівні з простими носильниками. В курінні опію вони знаходять таке ж задоволення, як ми в курінні тютюну, а це задоволення, як стверджують, у поміркованому вигляді не має особливо згубних наслідків. Зовсім інша річ, якщо кількість викурених люльок сягає 200 чи й більше на день, що, на жаль, звичне явище, особливо серед бідного люду. Для них повсюдно влаштовані спеціальні курильні, де за доступну плату вони можуть задовольнити свою пристрасть.