За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Студент не дуже захопився моїм виступом, йому хотілося відразу зорі з неба знімати, або гори переносити з одного місця на друге. Лише після довгого захисту свого пляну і доводів нереальности його міркувань, він згодився з моїм пляном, вносячи свої незначні доповнення, на які я, звичайно, радо згодився.

Таращанський схвалив мій плян, але йому не вкладалося в голову, як його можна застосувати у житті. Він в організаційній роботі мав малий досвід і тому його бентежила практична сторона того нашого програмно-стратегічного пляну. Роботу ми починали і проводили дуже обережно, знаючи «хист» органів ЧК, які можуть навіть і нашу чисто самозахисну і самодопомогову організацію вивернути такою стороною, що вона буде схожа на збройну організацію, яка носилася із заміром захоплення влади у свої руки.

Обговоривши детально плян нашої роботи, ми всі втрьох взяли на себе, кожний зокрема, конкретні завдання. У дусі свого виступу я написав обіжник і пустив по руках на тих два десятки людей, що вже майже охоплені були нашою ідеєю. Обіжник зробив свою роботу. Люди ожили і скріпилися вірою у самих себе. У 1948 році нам видали постіль, перестали замикати на замки бараки, дали вихідні і відкрили бібліотеку.

Під осінь нас посортували на чорних і звичайних каторжників. До чорних відносилися, з їхньої точки зору, найнебезпечніші злочинці. Це були в основному українці, литовці, латиші й естонці — націоналісти, і деякі власовці та поліцаї, які мали багато індивідуальних убивств.

Наш лагер переіменували на 3-ій каторжанський чорний лагер. Більшу частину бандитів і грабіжників з нашого лагера забрали на БОФ, в льготний лагер. Практично всі ті зміни не ущемляли нас, а навпаки, сприяли у розгортанні нашої діяльности. Одначе, наша діяльність розвивалася дуже помалесеньку. У нутрі, самі у собі, ми росли, а назовні нас не було відчутно.