В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Маючи таку жандармську атестацію, М. Грушевський не міг уникнути репресій: був арештований у Києві і засланий.
Закривши після окупації всі громадські організації Галичини, власті невдовзі дозволили діяльність москвофільских: імені Качковського, «Русских женщин», «Жизнь», «Русская Рада», «Народний Дом», «Ставропигия».
З вересня 1914 року до червня наступного року Львів був під російською окупацією. Розпочався шалений погром українства — від закриття всіх його громад до арештів і етапування в Сибір інтелігенції, священиків, свідомих селян та міщан.
«Галичина під час окупації опинилася в руках всякої поліцейської й чиновничої наволочі, що її посилано сюди на посади, — писав М. Грушевський, — а вона, користаючи з воєнного стану, робила що хотіла й не тільки буквально грабила доми і людей, знущалася над населенням, але й від себе додавала жару руйнуванню українського життя та його культурних сил».
На ключові місця власті посилали в цей завойований край запеклих реакціонерів, які вже мали неабиякий досвід нищення українства в Росії. Так, директора народних училищ Київської губернії Плеського, який особливо відзначився в переслідуванні українських видань у школах, міністр освіти Кассо призначив на відповідальну посаду у Львів.
Член державної Думи, єпископ Єнісейський і Красноярський Никон, прихильний до українства, виступив у газеті «Биржевие ведомости» зі статтею «Орли и ворони», в якій піддав осуду націоналістичну політику Росії в Галичині.
Всупереч Гаазькій конвенції 1907 року, за якою життя і власність мирного населення, релігійні переконання і відправи, а також установи культу, доброчинності, на родної освіти, мистецтва мали бути недоторканими, все це було, як обурювався автор статті, принесено в жертву устремлінням войовничих націоналістів. Цьому також усіляко сприяв нашвидку створений в Росії «Карпато-Русский Освободительний Комитет».
Комітет видав невеличку книжку для офіцерів діючої армії «Современная Галичина. Етнографическое и культурно-политическое состояние ее, в связи с национально-общественними настроениями». У ній український рух було трактовано як інтригу інтелігенції, яка не має політичної ваги і яку легко призупинити. Для цього давалися такі поради російським властям: «При окупації краю досить було би закрити видання «українських» органів і установити надзір за українцями у Львові і в таких провінціальних центрах, як Стрий, Перемишль, Тернопіль, Станіслав, Коломия».
Комітет через Київського генерал-губернатора надіслав поклонну телеграму Миколі II, в якій молився «о даровании славной победи русскому освободительному оружию» і просив царя «всемилостивийше принять исстрадавшуюся в многовековой лютой чужеплеменной неволе Карпатскую Русь в родное лоно Великой Русской Семьи и завершить святое историческое посланничество собирания Земли Русской».
Цар відповів телеграмою на адресу генерал-губернатора Трепова:
«Передайте мою благодарность Карпато-русскому освободительному комитету за вираженние им чувства, Всею душою разделяю его сокровенную надежду, если на то будет Господня Воля, увидеть наших зарубежных русских братьев свободно слившихся с Великой Русью. Николай».
Здійснювалося це «злиття» брутально. Було закрито газету «Діло». Замкнено книгарню Наукового Товариства імені Т. Шевченка, що встигла продати чимало українських книжок, і, зокрема, «Кобзарів» солдатам-українцям, опечатано музей і бібліотеку НТШ, «Союзний Базар» — за те, що продавав етнографічну карту України. В Галичині не дозволено було друкувати нічого по-українськи.
Шалений наступ повели завойовники на українське шкільництво. В галузі початкової освіти планувалося завести суворий державний контроль у запровадженні і вивченні російської мови. Відкрилися курси для підготовки її вчителів (Львів, Тернопіль, Станіслав, Чернівці, Самбір). Львівський університет мав бути перенесений до Варшави, а тамтешній з викладами російською мовою — до Львова. У Львові мав бути заснований учительський інститут.
На окупованій Росією території відсотків 80 віруючих були греко-католиками. Проти них були спрямовані насильницькі заходи. Передусім, до Росії, як уже згадувалося, було вивезено Митрополита Андрея Шептицького. В «Прикарпатской Руси» йому інкримінували ширення в духовенстві і масах «мазепинського сепаратизму», висвячення в єпископи «мазепинців», заведення української мови в молитовниках та ін. Через усунення голови уніатської церкви власті прагнули підірвати її міцні позиції в Галичині і відкрити шлях русифікаторському православ’ю.