ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Гельманн: «О, я знаю, що правильно».
«Сержант»: «Але я не можу вимовити це слово, пане наглядачу».
Гельманн: «Вимовити що?»
«Сержант»: «Я нізащо не вимовлю слова “гівнюк”».
Дзвони, свистки, гарматні постріли, фанфари.
Барден кричить від нестримної радості: «Він сказав це!»
Гельманн: «Ну, слава! Ну, нарешті! Він дійсно сказав це, 5704-й?»
Номер 5704: «Так, пане наглядачу».
Гельманн: «Вважаю, що переможець у нас є».
Барден: «Хтозна, може, ці хлопці навіть потраплять у ліжко сьогодні?».
Попри часткову перемогу, Гельманн повинен продемонструвати всю повноту влади: «За вживання лайки, 2093-й, на підлогу, і десять віджимань».
«Дякую, пане наглядачу», — говорить «Сержант» і робить зразкові віджимання, попри своє очевидне виснаження.
Барден засмучений тим, що «Сержант» усе ще в гарній формі, і вимагає ще ідеальнішого виконання вправи: «2093-й, як думаєш, де ти зараз? У літньому таборі?».
Тепер Джефф Лендрі повільно встає зі стільця, на якому він розвалився за останню годину: «Зроби ще десять». Для глядачів додає: «Ви всі вважаєте, що це хороші віджимання?».
Вони відповідають: «Так, хороші». Великий Лендрі недоречно демонструє свою владу — може, аби просто переконати себе, що в їхніх очах він усе ще її має.
«Помиляєтеся. 2093-й, зроби ще п’ять».
Розповідь «Сержанта» про ці протистояння викладено в цікавий безособовий спосіб:
Охоронець наказав мені назвати «гівнюком» спершу іншого в’язня, а потім себе. Раніше я ніколи не виконав би другого, бо через це постав би логічний парадокс, який заперечив би перше.
Він почав, як завжди, погрожувати, що покарає всіх в’язнів за мій непослух. Щоб уникнути цього покарання і водночас не виконати наказу, я сказав: «Я нізащо не вимовлю слова “гівнюк”», — даючи і йому, і собі вихід із ситуації[97].
Тут «Сержант» постає людиною з непохитними принципами, а не сліпо послужливим, яким видавався раніше. Пізніше він розказує нам дещо цікаве про прийняту ним стратегію мислення у в’язничних умовах: «Коли я переступив поріг тюрми, то вирішив бути самим собою так близько, як я себе знаю. Моя філософія в’язниці полягала в тому, щоб не стати причиною чи частиною погіршення загального становища і свого, і своїми діями не призвести до покарань інших в’язнів».
СИЛА СИМВОЛІЗМУ СОСИСОК
Чому ці дві зморщені паршиві сосиски стали такими важливими? Для 416-го вони є викликом злій системі. Він робить щось тільки під своїм контролем, і його не можна змусити вчинити інакше. Діючи так, він підриває домінування охорони. Для них відмова 416-го від їжі є серйозним порушенням правила, за яким в’язні повинні харчуватися лише у відведений для прийому їжі час. Це правило якраз і розробили, щоб в’язні не просили і не отримували їжі поза трьома запланованими на день трапезами. Проте зараз його розширили, щоб прикрити зловживання владою охоронців, якщо ті змушують в’язнів їсти тільки тоді, коли їжу подають. Відмова від харчування стала актом непокори, що може викликати труднощі з послухом інших в’язнів, які дотепер не бунтували і підкорялися. Тому охорона не могла це стерпіти.
Для інших в’язнів відмова 416-го прогнутися під охоронців мусила б виглядати героїчним вчинком. Це могло б згуртувати їх довкола нього, щоб зайняти колективну позицію проти довготривалого та зростаючого насилля з боку наглядачів. Стратегічна помилка полягала в тому, що 416-й не поділився своїм планом з іншими. Він не заручився їхньою підтримкою, щоб ті могли зрозуміти вагомість його вчинку. Рішення розпочати голодування він прийняв сам, тому й не залучив колег. Відчувши крихке соціальне становище 416-го у в’язниці як новачка, що зазнав не так багато порівняно з іншими, охоронці інтуїтивно почали виставляти його як «порушника спокою», чий непослух тільки призведе до втрати привілеїв. Вони також характеризують його голодування як егоїстичний вчинок, бо той не зважає на наслідки — заборону відвідин. Проте в’язні мусіли би зауважити, що це саме охоронці встановлюють свавільну нелогічність між його сосисками й їхніми побаченнями.
Розправившись з опором «Сержанта», Гельманн повертається до свого худого заклятого ворога — в’язня 416. Він наказує йому самому п’ятнадцять разів віджатися: «Лише для мене і дуже швидко».
Номер 416 опускається на підлогу і починає виконувати вправу. Проте він такий слабкий і дезорієнтований, що це навряд чи можна назвати віджиманням. Загалом він просто піднімає таз.
Гельманн не може повірити в те, що бачить. «Що він робить?» — кричить з недовірою в голосі.
97
Фінальне інтерв’ю в’язня.