Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Тепер сам увійди в Лоґрус, — наказав він, — але нічого не роби. Залишайся поруч зі мною і дивись, що робитиму я. В жодному разі не спробуй утрутитися.

— Зрозуміло, — відповів я.

Вставивши руки у свій образ Лоґрусу, я ворушив ними, відшукуючи гармонію, доки вони не стали його частиною.

— Добре, — промовив Сухай, коли я знайшов відповідну позицію. — Тепер маєш тільки спостерігати на всіх рівнях, що робитиму я.

Якісь імпульси пройшли від нього до брили тими відростками, якими він маніпулював. Але до того, що відбулося опісля, я не був готовий.

Образ Лоґрусу, що був переді мною, зчорнів, перетворившись на чорнильну ляпку, і вона вирувала бурхливо. Я відчув хвилю руйнівної сили, що прокотилася крізь мене, неймовірної нищівної сили, що могла накрити, підхопити, понести за собою у блаженну порожнечу безладу, доведеного до кінцевої межі. Частина мого «я», здавалося, бажала цього, а інша частина беззвучно волала, намагаючись припинити руйнацію. Проте Сухай контролював це явище, я бачив, як він це робить, так само, як бачив, як дядько спричинив його.

Ляпка торкнулася брили, злилася з нею, і брила щезла. Не було жодного вибуху, ні експлозивного, ні імплозивного; лише несамовитий холодний вітер і какофонічний шум. Тоді мій дядько трохи розвів руки, і лінії, створені з киплячої чорноти, повторили його рух, спрямувавшись ув обидва боки від осередку хаосу, на який перетворилася кам’яна брила. Я дивився на довгі темні сліди, відчуваючи, що в них парадоксальним чином поєднані небуття і творча енергія.

Дядько Сухай завмер, зафіксувавши процес в одному стані. За мить пояснив:

— Я можу зараз просто вивільнити силу і дозволити їй діяти неконтрольовано. Або можу надати їй напрямок, і тільки після цього її вивільнити.

Він нічого більше не казав, тому запитав я:

— А тоді що станеться? Чи буде сила діяти, доки не знищить усю Тінь?

— Ні, — відказав Сухай. — Є обмежувальні фактори. Якщо Хаос почне зростати, збільшиться й опір Порядку. Вони діятимуть і досягнуть точки утримування.

— А якщо ти не зупинишся, а й надалі викликатимеш сили Хаосу?

— Буде завдано великої шкоди.

— А якщо ми з тобою діятимемо вдвох?

— Шкода буде ще більшою. Але я хотів присвятити цей урок іншому. Тепер спостерігатиму, а ти контролюватимеш ці сили.

Отже, користуючись образом Лоґрусу, я перебрав контроль і описав силами руйнації коло, що оточило нас, наче темний фортечний рів.

— Тепер відмовся від них, — наказав Сухай.

Я так і зробив.

Але вітри наростали й надалі, так само, як і шум, і я нічого не бачив за темною стіною, яка, здавалося, повільно насувалася на нас зусібіч.

— Очевидно, обмежувального фактора треба ще досягти, — зауважив я.

Він розсміявся.

— Маєш слушність. Хоча ти й зупинився, однак перевищив певну критичну величину, отже, ці сили вийшли з-під контролю.

— Зрозуміло, — сказав я. — А як скоро ті обмежувальні фактори, про які ти казав, угамують цей процес?

— Іноді це може трапитися не раніше, ніж місцевість, де ми з тобою наразі стоїмо, буде цілковито знищено.

— А ці сили зменшують свою дію в інших напрямках, коли вони націлені сюди?

— Так.

— Цікаво. А якою є критична маса?

— Я тобі це покажу. Але нам краще спочатку знайти нове місце. Це зникає. Візьми мене за руку.

Я зробив, як сказав дядько, і він переніс мене до іншої Тіні. Цього разу я викликав Хаос і маніпулював силами, а Сухай спостерігав. І тепер я утримав силу під контролем.

Коли закінчив операцію і стояв, приголомшено роздивляючись невеличкий кратер, що утворився, дядько Сухай поклав руку мені на плече й сказав:

— Теоретично ти знав, що за твоїми заклинаннями стоїть величезна сила, стоїть сам Хаос. Працювати з цією силою напряму дуже небезпечно. Але, як ти наразі побачив, цілком можливо. Тепер, коли ти це усвідомив, твоє навчання завершено.

Я був не просто глибоко вражений. Відчував справжній жах. Для більшості ситуацій, які міг уявити, застосування цієї сили скидалося б на застосування ядерної зброї для стрільби по тарілочках. Отак, експромтом, я не міг уявити собі обставин, за яких мені захотілося б удатися до цієї техніки, і я не вдавався до неї, доки Віктор Мелман не розлютив мене по-справжньому.

Сила, в усіх формах, різновидах, обсягах та стилях, продовжує мене причаровувати. Вона вже так довго є частиною мого життя, що здається мені доброю знайомою, хоч маю певні сумніви, що колись зрозумію її до кінця.