Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Протягом мезоліту помітно стабілізується склад населення України. Чіткішою стає культурно-історична карта, на якій збільшується кількість археологічних культур, генетично пов’язаних поступовим розвитком із попередніми та наступними культурно-історичними спільностями в окремих екологічних нішах. Поступово виникають більш-менш стабільні соціально-економічні та етнічні угруповання, що розселяються на обмеженій території, яка згодом стає зоною переважного їхнього господарського використання, а надалі — їхньою племінною “власністю”.

Часткова стабілізація господарства, соціального та культурно-історичного розвитку населення України в мезоліті була зумовлена, насамперед, продуктивністю мисливства — завдяки широкому розповсюдженню лука та стріл; розвитком ускладненого збиральництва з широким застосуванням ефективних знарядь праці для обробки його продуктів (зернотерок, товкачів, ступок і ін.), а також сприятливими кліматичними умовами на початку голоцену. Своєю чергою розвиток продуктивних сил спричинив зростання чисельності і щільності населення, стабілізацію його етнічного складу, виникнення соціально-економічних структур, які регулювали не лише внутрішні стосунки у громаді, а й взаємини між громадянами різного рівня спорідненості.

Подальший поступовий розвиток суспільства потребував відповідного розвитку продуктивних сил, ретельнішого і цілеспрямованішого використання життєдайних ресурсів обмежених територій, удосконалення внутрішніх і зовнішніх соціальних і економічних стосунків у громадах. Водночас слід зауважити, що за мезоліту вже досить чітко простежується нерівномірність господарського і соціального розвитку населення окремих регіонів України, яка була зумовлена передусім різним складом і енергетичним потенціалом життєдайних ресурсів окремих регіонів, особливостями їхніх природно-кліматичних умов, що потребувало різних форм виробничих і соціальних зусиль для життєзабезпечення їхнього населення, а також призводило до різного роду локальних або навіть регіональних криз.

Перша така криза виникає, напевне, в степовій зоні, де наприкінці мезоліту помітно скорочується продуктивність мисливства на великих стадних тварин, насамперед на бізона. Вдосконалення мисливської зброї, а згодом і зміна природного оточення, призвели до катастрофічного зменшення популяцій бізона, яке підірвало можливість його подальшого відтворення як об’єкта життєзабезпечення первісних громад. Значно погіршена була і репродуктивність популяцій інших тварин (коня, осла, сайгака тощо). Водночас окреслена вище демографічна, соціальна і природно-кліматична ситуація виключала можливість широких міграцій у пошуках нових “кормових” територій. За цих умов населенню степової зони залишалося лише вести пошук нових методів адаптації за рахунок збільшення продуктивності своєї кормової території. Вирішення складної кризової проблеми тоді можливе було лише на шляху трансформації засобів виробництва, пошуків нових джерел розширення життєдайних ресурсів удосконалення структури суспільства. Все це стало можливим лише з запровадженням відтворюючого господарства. Після публікацій відомого англійського археолога Г. Чайлда перехід від привласнюючих до відтворюючих форм економіки розглядається як аграрна (неолітична) революція, що підготувала умови для виникнення цивілізацій. Таким чином, перехід від мезоліту до неоліту в південних районах України пов’язується з “неолітичною” революцією і припадає на другу половину VI тисячоліття до н. е. Водночас зі зміною форми економіки у побуті і виробництві запроваджуються нові знаряддя праці, з’являються керамічний посуд, прядіння, ткацтво, удосконалюється система управління господарством. Все це поступово спричинило зміну всієї системи життєзабезпечення, соціальної організації суспільства, його ідеології та духовної культури.