Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Зміни природно-кліматичних умов значною мірою впливали на господарчу діяльність давнього населення, що примушувало його пристосовуватися до оточуючого середовища. Важливу роль у цьому пристосуванні за доби неоліту відігравали міграції, які значно змінювали етнокультурну ситуацію на терені України. Для її дослідження, крім природно-кліматичних умов, необхідно зважати на відносну хронологію пам’яток та археологічних культур, що випливає із взаємодії традицій або імпорту окремих предметів. Абсолютні дати більшості пам’яток України прив’язані до дат буго-дністровської та трипільської культур, матеріали яких мають радіокарбонні визначення і хронологію яких добре розроблено.

Перехід до неоліту передусім відбувся в степовій зоні і південних районах сучасного лісостепу, котрі найбільшою мірою терпіли від глибокої аридизації наприкінці VI тис. до н. е. В басейнах Південного Бугу та Дністра мезолітичні анетівсько-гребениківські мешканці, пристосовуючись до цих умов природного оточення, виробили нові традиції життєдіяльності. Цей процес, а також досить жваві стосунки з неолітичним кримським населенням суміжних територій привели до формування нового етнічного угруповання, котре залишило пам’ятки так званої буго-дністровської культури. Остання виділена та вивчена В. Н. Даниленком і названа за територією розповсюдження її поселень[58].

Переважна більшість пам’яток цієї культурно-історичної єдності була розташована по долинах великих річок, мала порівняно невеликі розміри і відповідно незначну кількість матеріальної культури. На думку В. М. Даниленка, це були сезонні стоянки, що влаштовувалися на мисах або островах у місцях давніх порогів. Найархаїчніші поселення неолітичних мешканців на Південному Бузі були засновані у третій чверті VI тис. до н. е., коли вже були сформовані місцеві традиції виготовлення знарядь праці та зброї, однак, як свідчать матеріали нижнього шару поселення Заньковці у Вінницькій області, їхні мешканці ще не використовували глиняний посуд.

Аридизація, що охопила Східну Європу наприкінці VI тис. до н. е., ймовірно, викликала міграцію у Подністров’я населення з Карпато-Балканського регіону, котре мало комплексне землеробсько-скотарське господарство, розвинуте виготовлення кераміки і мешкало у великих стаціонарних поселеннях. Насамперед це були носії кришської та керешської археологічних культур.

Так, з кінця VI до середини V тис. до н. е. простежується помітний вплив племен кришської культури на дністровське населення, де, незважаючи на генетичну єдність цього населення з мешканцями неолітичних поселень Південного Бугу, починають формуватись локальні розбіжності у вигляді матеріальної культури, що дало фахівцям підставу виділити бузький та дністровський її варіанти.