Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Трудівники моря
Трудівники моря - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Трудівники моря

Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:

Релігія, суспільство, природа — ось три сили, з якими бореться людина. Ведучи боротьбу проти всіх трьох, вона водночас не може обійтися без жодної з них. Людині треба вірити — звідси храм; вона повинна творити — звідси місто; треба з чогось жити — звідси плуг і корабель. Але, розв'язуючи потрійне завдання, вона заходить у потрійний поєдинок. І усі три сили обумовлюють незбагненний тягар життя. Перед людиною стоїть перепона, втілена в забобон, втілена в передсуд, втілена в стихію. Потрійне ананке тяжіє над нами: ананке догматів, ананке законів, ананке предметного світу. В Соборі Паризької богоматері автор оповів про перше, в Знедолених з'ясував друге, в цій же книзі він указує на третє.
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
1 ... 77 78 79 80 81 82 83 84 85 ... 183
Перейти на страницу:

— Я скоріше називав би їх Клеєм і Кессом, так коротше, — мовив парижанин.

— Ви б порушили встановлену традицію. Ми називаємо Кервена, секретаря скарбу, — «Хлопцем з батогом». Данієля Вебстера — «Чорним Деном». Щодо Вінфілда Скотта, то ми прозвали його «Мерщій-тарілку-супу!», бо він, як розгромив англійців біля Чіппівея, відразу сів обідати.

Клубок туману, що з'явився вдалині, збільшився. Тепер він займав на обрії сегмент градусів десь із п'ятнадцять. Здавалося, туман сам повзе по воді, бо вітру не було. Бриз майже зовсім ущух. Море було плоске в своїй незрушності. Полудня ще не було, а сонце вже почало меркнути. Воно світило, та не гріло.

— Здається, погода міняється, — озвався турист.

— Напевно, буде дощ, — мовив парижанин.

— Або туман, — докинув американець.

— Шановний добродію, — вів далі турист, — в Італії найменшо дощу випадає в Мольфетта, а найбільше — в Тольмеццо.

Опівдні, згідно з острівним звичаєм, продзвонили до обіду. Обідати йшов, хто хотів. Деякі пасажири захопили харчі з собою, тож весело закусювали просто на палубі. Клюбен не обідав.

Поки їли, розмова не припинялася.

Гернсеєць, здогадавшися, що американець розповсюджує Біблію, підсунувся до нього.

Місіонер запитав:

— Ви знаєте тутешнє море?

— Авжеж, я тутешній.

— Я також, — озвався один із малоенців.

Гернсеєць кивнув головою, підтверджуючи його слова, і вів далі:

— Ми зараз у відкритому морі. Дуже добре, що ми не попали в туман, коли пропливали повз Менк'є.

Американець повернувся до малоенця й сказав:

— Острів'яни знають море краще, ніж жителі узбережжя.

— Це правда. Куди нам! Ми — жителі узбережжя — ні на морі, ні на суші.

— Що воно за штука — Менк'є? — запитав американець.

— Купа препаскудного каміння, — відповів малоенець.

— А є ще і Греле, — докинув гернсеєць.

— Атож, хай йому грець! — піхопив малоенець.

— І Шуас, — додав гернсеєць. Малоенець розреготався.

— Ну, коли так, то в нас є ще Дикуни, — мовив він.

— І Ченці, — підкинув гернсеєць.

— І Качур! — вигукнув малоенець.

— Шановний добродію, останнє слово залишилося за вами, — ґречно сказав гернсеєць.

— Малоенці — не ошуканці! Сказавши ці слова, малоенець підморгнув.

— Хіба нам доведеться минати все це нагромадження скель? — запитав турист.

— Ні. Ми їх залишили на південному сході. Вони вже позаду нас. Гернсеєць провадив:

— На Грелі набереться п'ятдесят сім стрімчаків — великих і малих.

— І на Менк'є — сорок вісім, — докинув малоенець. Тут між гернсейцем і малоенцем спалахнула суперечка:

— Мені здається, пане із Сен-Мало, ви забули ще про три скелі.

— Я полічив усі.

— Від Дере до Головного острова?

— Авжеж.

— А Будинки полічили?

— Сім скель посередині Менк'є? Полічив.

— Бачу, бачу, що ви знавець стрімчаків.

— Що то за малоенець, коли він не знає стрімчаків?

— Приємно чути таке від француза.

Малоенець кивнув на знак подяки головою і мовив:

— Дикуни — це ще три стрімчаки.

— І Ченці — два.

— І Качур — один.

— Ясно, раз Качур — значить, один.

— Нічого не значить, бо Сюарда — одна, а в ній чотири стрімчаки.

— Що називаєте Сюардою? — запитав гернсеєць.

— Сюардою ми називаємо те, що ви називаєте Шуасом.

— Важко пробиватися між Шуасом і Качуром.

— Авжеж, тільки птахам удається.

— І рибам також.

— Не дуже. В бурю їх розбиває об скелі.

— А чи є на Менк'є піщані береги?

— Довкола Будинків.

— Отих восьми скель, що їх видно з Джерсею?

— Точніше, з Азетського узбережжя. Тільки їх не вісім, а сім.

— Під час відпливу на Менк'є навіть можна прогулюватись.

— Звичайно, адже там зустрічаються мілини.

— Хочу сказати, що там теж небезпечно.

— Тільки з боку Гранвіля.

— З усього видно, що ви — мешканці Сен-Мало, так само, як і ми, гернсейці, — любите плавати в тутешніх водах.

— Авжеж, — відповів малоенець, — з тією тільки різницею, що у нас кажуть: «Ми звикли», а у вас: «Ми любимо».

— Ви — чудові моряки.

— Щодо мене, то я торгую худобою.

— Не скажете, як називали знаменитого моряка із Сен-Мало?

— Сюркуф?

— А ще одного?

— Дюге-Труен.

Тут у розмову втрутився комівояжер із Парижа:

— Дюге-Труен? Той, якого накрили англійці? Він був не тільки відчайдухом, але й неабияким бабодуром. Зачарував одну юну англійку, і та визволила його з тюрми. Аж тут пролунав громовий голос:

1 ... 77 78 79 80 81 82 83 84 85 ... 183
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)