Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Але все ж зі скелі «Отче наш» можна подати сигнал, на випадок корабельної катастрофи можна сподіватися на допомогу. На захід звідси видніється мис Дікар, або Ікар, на південь — Товстоніс. А з Дуврських скель не побачиш нічого.
Шквали, вода, хмари, безмежність, безлюддя. Тільки судно, яке збилося з путі, може опинитися в районі Дуврських скель. Брили граніту там дикі й страхітливі. Крутизна недоступна. Зловорожість безодні — похмура і відразлива.
Довкола відкрите море. Глибінь страшенна. Одинокий риф, на зразок Дувру, приманює і дає притулок всілякій звірині, котра ховається від людини. Він схожий на велетенський підводний зірчастий корал. Це затоплений лабіринт. Там, на глибині, важко доступній і для водолазів, — печери, лігва, підземелля, перехрестя темних вулиць. Там кишать огидні тварюки. Вони пожирають одна одну. Краби їдять рибу і самі стають чиєюсь їжею. У темряві снують страхітливі живі істоти, не створені для людського ока. Неясні обриси пащ, вусиків, щупальців, плавників, пір'їн, роззявлених щелеп, луски, кігтів, клешнів ковзають, хилитаються, розбухають, розчиняються і щезають у похмурій прозорості. Жителі морських глибин шугають страхітливими роями, творячи те, що їм призначено. Там справжній вулій страховищ.
Там панує потворність, доведена до досконалості. Уявіть собі, якщо можете, рухливе кишло голотурій.
Заглянути в морські надра — це значить заглянути в уявлення невідомого. Це значить побачити море у всій його страхітливості. Морське бездоння подібне до ночі. Там також спить, принаймні вдає, що спить, сумління світобудови. Там у цілковитій безпеці здійснюються злочинства тих, які ні перед ким не несуть відповідальності.
Там у жахливій незворушності чорнові творіння природи, майже привиди, поріддя пекла чинять у пітьмі свої страшні справи.
Років сорок тому дві скелі незвичайної форми здалеку попереджали океанських мандрівників про Дуврський риф. То були два прямовисні стрімчаки; вони майже торкались один одного своїми гострими, вигнутими вершинами. Вони стирчали з води, як два бивні затонулого слона. Тільки це були бивні висотою з добру вежу, а слон мав бути завбільшки з гору. Ці дві природні вежі невідомого міста страховищ розділялися вузькою протокою, де лютували хвилі. Звивиста протока гнула на своєму шляху всілякі колінця і скидалася на кривулясту вуличку між двома стінами. Спарені скелі називали подружжям Дуврів. Один Дувр називався Великим, другий — Малим. Один був заввишки шістдесят футів, другий — сорок. Безперервне биття хвиль врешті призвело до того, що підмурівок цих веж виявився начеб підпиляним і сильний шквал під час рівнодення 26 жовтня 1859 року перекинув одну з них у море. Та, що вціліла, менша з них, вивітрилась і залишилася без вершини.
Найдивовижніший стрімчак Дуврської групи скель називається «Людиною». Він існує й досі. В минулому столітті вибалки, заблукавши в морі й прибившись до нього, знайшли на його вершині людський труп. Біля тіла покійного валялася ціла купа випорожнених черепашок. Людина з корабля, який розбився об ці скелі, знайшла тут пристановище. Якийсь час вона тут жила, живлячись молюсками, поки не вмерла. Ось чому скеля має назву «Людина».
Пустизна цих вод — моторошна. Шум — і німота. Те, що тут діється, чуже роду людському. Зміст його нам невідомий. Одвічними пустельниками стоять Дуврські скелі. А довкола, де тільки кинеш оком, безкрає шумування хвиль.
II
Неждано-негадано — пляшка коньяку
У п'ятницю вранці, на другий день після відплиття «Тамоліпаса», Дюранда вирушила на Гернсей. Вона покинула Сен-Мало о дев'ятій годині.
Погода стояла ясна, туману не було; виходило на те, що старий капітан Жертре-Габуро нехотя збрехав.
Зайнятість сьєра Клюбена іншими справами рішуче вплинула на те, що він мало не випустив з уваги вантаж для пароплава. На борт було прийнято лише кілька тюків паризької галантереї для «модних» крамниць порту Сен-П'єр і три ящики для Гернсейської лікарні — один з господарським милом, другий з пачками свічок, а третій з французьким ременем на підошви та кордовським ременем найвищої якості. Дюранда везла назад ящик колотого цукру і три ящики квіткового чаю — їх не пропустила французька митниця. Сьєр Клюбен взяв на борт іще кілька биків. Їх досить недбало вантажили в трюми.
На пароплаві було шість пасажирів: один гернссець, два малоенські гуртоправи, «турист» (уже в той час входило в моду це слово), парижанин з дрібних буржуа, очевидно, комівояжер, і американець-місіонер.
Залога Дюранди, не рахуючи Клюбена, складалася з семи чоловік: стерничого, матроса-вугляра, матроса-теслі, кухаря, який в разі потреби виконував корабельну службу, двох кочегарів і юнги. Один із кочегарів був водночас і механіком. Кочегар-машиніст, дуже хоробрий і кмітливий голландський негр, який утік із цукрової плантації на річці Сурінаме, називався Енбранкамом. Негр Енбранкам знав машину і чудово нею керував. Цей чорношкірий біля печі, на думку обивателів, надавав Дюранді ще більш чортівського вигляду.