Трудівники моря

— Слухайте, капітане! Ви налетіли на Гануа. Звідси до Пленмона вплав одна миля.

Але шлюпка може пришвартуватися тільки до Рокена, а це дві милі відстані. Довкола підводні камені й туман. Наша шлюпка може припливти до Рокена не раніше ніж за дві години. Буде вже глибока ніч. Приплив збільшується, вітер дужчає. Незабаром зірветься шторм. Але як ударить буря, ми не зможемо повернутися й забрати вас. Ви загинете, якщо залишитеся тут. Їдьмо з нами.

В розмову втрутився парижанин:

— Шлюпка повна, навіть переповнена, то правда: ще одна людина — зайва людина. Але нас тринадцятеро — погана прикмета, то краще вже перевантажити шлюпку ще на одну людину, ніж залишитися в ній чортовою дюжиною, їдьмо, капітане!

Тут обізвався Тангруйль:

— Все трапилося з моєї вини, а не з вашої. Несправедливо, якщо ви залишитесь.

— Я залишаюся! — відрубав Клюбен. — Вночі буря розтрощить корабель на скіпки. Але я його не покину. Коли корабель гине, капітан умирає. Про мене скажуть: «Він до кінця виконав свій обов'язок». Тангруйле, я вам прощаю.

Схрестивши на грудях руки, він вигукнув:

— Слухайте команду! Віддай кінець! Відчалюйте! Шлюпка похитнулася. Енбранкам узявся за стерно. Всі, хто не сидів за веслами, простягли до капітана руки.

— Ура капітанові Клюбену! — закричали вони влад.

— Ось людина, гідна подиву! — сказав американець.

— Пане добродію! Це найчесніша людина на всьому нашому морі! — мовив гернсеєць. Тангруйль плакав гіркими сльозами і бив себе в груди:

— Якби мені вистачило духу, я залишився б з ним. Шлюпка пірнула в туман і зникла. Більше нічого не було видно.

Удари весел, поступово затихаючи, замовкли.

Клюбен залишився сам.

VI

Глибина безодні освітлена

Коли цей чоловік оглянувся довкола, — один на скелі, під навислими хмарами, посеред водяної пустелі, далеко від усього живого, далеко від людської метушні, приречений на смерть, відданий на поталу припливу, що чимраз більшав, і ночі, яка насувалася, — палка радість охопила його душу.

Він досяг своєї мети.

Мрія здійснилася. Довготерміновий вексель, виданий йому долею, оплачено. Покинутий — для нього означало: врятований. Він був на Гануа, за милю від берега, у нього сімдесят п'ять тисяч франків. Ніколи не було такої напрочуд щасливої катастрофи. Нічого не зірвалося: щоправда, все було передбачено. З юних років Клюбен був одержимий ідеєю: поставити чесність на карту в життєвій грі, тобто прославитись як бездоганно чесна людина і, з цього почавши, дочекатися щасливого випадку, стежачи за підвищенням чужих ставок, шукати кращого способу, вгадати потрібну хвилину; не йти навпомацки, а схопити напевно, завдати одного-єдиного удару, загребти банк і пошити всіх у дурні. Він вирішив ураз досягти успіху там, де недалекоглядні злодії попадаються разів з двадцять, і осягти багатство там, де вони кінчають шибеницею. Зустрівши Рантена, він побачив у ньому промінь світла. У Клюбена вмить виник план: примусити Рантена повернути крадене, а самому, щоб уникнути можливого викриття, зійти за мертвого — бо ж це найкращий спосіб зникнення; для цього — потопити Дюранду. Корабельна катастрофа стала необхідністю. На довершення всього зійти з арени, залишивши по собі добру славу; таким чином для всіх його життя завершиться блискуче. Якби хтось побачив зараз Клюбена на розбитому пароплаві, то прийняв би його за демона — щасливого демона.