Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Трудівники моря
Трудівники моря - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Трудівники моря

Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:

Релігія, суспільство, природа — ось три сили, з якими бореться людина. Ведучи боротьбу проти всіх трьох, вона водночас не може обійтися без жодної з них. Людині треба вірити — звідси храм; вона повинна творити — звідси місто; треба з чогось жити — звідси плуг і корабель. Але, розв'язуючи потрійне завдання, вона заходить у потрійний поєдинок. І усі три сили обумовлюють незбагненний тягар життя. Перед людиною стоїть перепона, втілена в забобон, втілена в передсуд, втілена в стихію. Потрійне ананке тяжіє над нами: ананке догматів, ананке законів, ананке предметного світу. В Соборі Паризької богоматері автор оповів про перше, в Знедолених з'ясував друге, в цій же книзі він указує на третє.
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 183
Перейти на страницу:

Близько другої пополудні туман погустішав так, що капітан мусив залишити мостик і підійти до стерничого. Сонце зникло, за туманом не було нічого видно. Дюранду облягла біла імла. Пливли у тьмяних, розсіяних сутінках. Не бачили неба, не бачили моря.

Вітер зовсім ущух.

Навіть відро з терпентином, підвішене на кільці під містком між колісними щитами, жодного разу не гойднулося. Пасажири замовкли.

Однак парижанин усе ж мугикав пісеньку на слова Бе-ранже:

Якось то бог проснувся... Хтось із малоенців звернувся до нього:

— Пане, ви з Парижа?

— Так, пане.

І глянув у вікно...

— Що там у Парижі? Щось сталося з землею...

— У Парижі все догори ногами.

— Виходить, на землі те саме, що й на воді...

— Гай-гай, кепська справа з цим клятим туманом.

— О, він може наробити лиха!

— І навіщо всі ці лиха? З якої речі трапляються ці лиха? На бісового батька здалися ці лиха? — розгомонівся парижанин. — Взяти хоч би пожежу в Одеоні. Скільки родин пішло з торбами! Хіба це справедливо? Звичайно, шановний добродію, мені невідомі ваші релігійні переконання, але особисто я цього не схвалюю.

— І я теж, — втрутився малоенець.

— Все, що відбувається тут, на землі, — знову обізвався парижанин, — видається справжнісіньким розрухом. Як на мене, господь відступився від нас. Малоенець замислено почухав потилицю. Парижанин вів далі:

— Милосердний господь наш у відпустці. Слід би видати декрет, який би зобов'язував його сидіти на своєму місці. А то він раює в своєму заміському будинку і йому до нас байдуже. Тому все й пішло шкереберть. Мабуть, шановний добродію, богові набридло керувати нами, він відпочиває, а його намісник, якийсь ангел із семінаристів, бовдур із горобиними крильцями, орудує всіми земними справами. Слово «горобиними» він вимовляв «гороблиними», наче хлопчак із передмістя. Капітан Клюбен, підійшовши до співбесідників, поклав руку на плече парижанинові й промовив:

— Тихо! Думайте, шановний, що кажете. Адже ми на морі. Ніхто не озвався й словом.

Хвилин через п'ять гернсеєць, який усе це чув, прошепотів на вухо малоенцю:

— А наш капітан — віруючий!

Дощу не було, але всі були мокрі. Всіх охоплювала чимдалі дужча тривога, — адже можна було тільки здогадуватися, куди тримає путь пароплав. На всіх наліг сум. Туман встановлює на океані тишу; він присипляє хвилі, душить вітер. У хрипінні Дюранди, що розлягалося посеред цієї тиші, було щось неспокійне і жалібне. З кораблями більше не зустрічалися. Якщо вдалині, чи то поблизу Гернсею, чи поблизу Сен-Мало, інші якісь кораблі, що не попали під туман, то Дюранди, оповитої імлою, вони не могли бачити, а хвіст її диму, що начебто нізвідки не виходив, здавався їм чорною кометою на білому тлі неба. Раптом Клюбен закричав:

— Негідник! Куди ти повернув? Ти що? Хочеш звести нас зі світу? У кайдани б тебе закувати! Геть звідси, п'янюго! — І схопив стерно.

Спантеличений стерничий вмить утік у носову частину пароплава. Гернсеєць мовив:

— Тепер ми врятовані.

Корабель плив далі так само швидко.

Близько третьої години нижні пасма туману, які стелилися над самісінькою водою, стали підніматися, і показалося море.

— Не до душі мені все це, — сказав гернсеєць.

І справді, туман могли розігнати тільки сонце та вітер. Якщо сонце, то добре, якщо вітер, то не дуже. Але для сонця було надто пізно. В лютому о третій пополудні сонце вже слабне. А від вітру на зломі дня годі сподіватися чогось путнього.

Найчастіше він — провісник урагану.

Зрештою, якщо й віяв легкий бриз, то майже нечутно.

Не спускаючи очей з нактоуза, Клюбен тримав у руках стерно і правив пароплавом.

Водночас він цідив крізь зуби слова обурення — так, щоб їх могли чути пасажири:

— Не можна гаяти часу... Через цього п'яничку ми запізнюємося!..

А втім, обличчя його було незворушне.

Море під пеленою туману вже не було спокійним. Де-не-де воно брижилось. Холодні відблиски розливались по поверхні води. Світлові зайчики на хвилях викликають у моряків занепокоєний. Адже вони вказують на те, що верховий вітер повиривав діри у найвищих шарах туману. Туман піднімався, але осідав знову, чимраз густіший. Іноді все огортала непроглядна імла. Пароплав опинився у справдешній тисняві туману. Час від часу страхітливе коло розсувалося, відкриваючи шматочок небосхилу, щоб потім знов зімкнутися, ніби кліщі.

Гернсеєць, озброєний підзорною трубою, стояв на носі Дюранди, як дозорець. Блиснув просвіт, і знову запанував морок. Гернсеєць злякано обернувся.

— Капітане Клюбен! — скрикнув він.

— Що таке?

1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 183
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)