Трудівники моря

— Очевидно, котантенської породи.

— Так, але з деякою домішкою ангюської та суффольк-ської.

— Хочете — вірте, хочете — не вірте, добродію, але на півдні влаштовуються конкурси ослів.

— Ослів?

— Ослів. Їй же богу. І чим осел поганіший, тим вважається красивішим.

— Так само і матки для приплоду мулів — чим поганіші з вигляду, тим кращі.

— А правда. Ось, наприклад, пуатвенська кобила. Товстопуза, товстонога.

— Найкраща мулиха — бочка на чотирьох підпорках.

— Краса тварин зовсім не те, що краса людини.

— А надто жінки.

— Що правда, то правда.

— Як на мене, то жінка повинна бути гарною.

— А як на мене, то вона повинна бути гарно прибраною.

— Еге ж, еге ж, щоб чистюсінька була, охайна, чепурненька, струнка, випещена.

— Та ще й свіженька. У дівчини має бути такий вигляд, ніби вона щойно вийшла з рук ювеліра.

— Та повернімося до наших биків. Бичків, про яких оце казав, я бачив на ярмарку в Туарі — їх там продавали.

— І я знаю Туарський ярмарок. Туди збиралися поїхати торгівці хлібом Бонно із Ла Рошелі і Багю із Марана. Чули про таких?

Турист і парижанин розмовляли з місіонером-американ-цем. Тон розмови також свідчив про безхмарну погоду.

— Чи відома вам, пане, — повчав турист, — водотоннажність флоту цивілізованого світу? Франція — сімсот шістнадцять тисяч тонн; Німеччина — мільйон; Сполучені Штати Америки — п'ять мільйонів; Англія — п'ять мільйонів п'ятсот тисяч тонн.

Додайте до цього флот малих країн. Разом дванадцять мільйонів дев'ятсот чотири тисячі тонн, розподілених на сто сорок п'ять тисяч суден, розкиданих по всіх водах земної кулі... Американець урвав туриста:

— Пане, то в Сполучених Штатах, а не в Англії п'ять мільйонів п'ятсот тисяч тонн.

— Либонь, і так, — мовив турист. — Ви американець?

— Авжеж, пане.

— Тим більше згоден.

Запала мовчанка, і в місіонера-американця промайнула думка, що зараз можна запропонувати Біблію, — момент підходящий.

— Шановний, — знову обізвався турист, — чи справді ви, американці, так полюбляєте давати прізвиська, що вшановуєте ними ваших найславетніших людей і навіть відомого міссурійського банкіра Томаса Бентона називаєте «Старим Зливком»?

— Ми і Закарі Тейлора називаємо «Старим Заком».

— А генерала Гаррісона — «Старим Типом», чи не так? А генерала Джексона — «Старим Горіхом»?

— Бо Джексон — твердий горіх, а Гаррісон розбив червоношкірих поблизу Тіппекане.

— У вас візантійський звичай.

— Ні, наш власний. Ми називаємо Вен-Б'юрена «Куцим Ворожбитом»; Сьюарда, який дав наказ випустити паперові гроші дрібними купюрами, — «Малим Біллем»; Дуг-ласа, іллінойського сенатора, демократа, — він низенький на зріст, усього чотири фути, зате дуже красномовний, — «Маленьким Велетнем». Ви можете проїхати від Техасу до самого Мену і не почути ані імені Кесс: його називають «Довгоногим мічіганцем», ані імені Клей, якого кличуть «Рябим хлопцем з млина». Клей — син мірошника.