Трудівники моря

Вітер з відкритого моря не відчувався на рейді, але «Кашмір» зменшувався дуже швидко. Отже, судно, безперечно, пливло вже повним ходом. Воно майже досягнуло скель Каске. Довкола підніжжя крісла Гільд-Гольм-Ур море не скипалося піною, хвиля не била в граніт. Вода піднімалася спокійно. Вона майже сягала Жільятових плечей. Минула ще одна година.

«Кашмір» уже покинув води Оріньї. На хвилину він сховався за скелю Ортах. Він заплив за скелю, потім появився з-за неї, як місяць після затемнення. Вітрильник мчав на північ. Він вийшов у широке море. Тепер він перетворився на цятку, яка мерехтіла від сонячного проміння. Птахи кружляли над Жільятом, уривчасто кричали. Над водою виднілась тільки його голова. Море піднімалося з лиховісною лагідністю. Жільят, не рухаючись, дивився, як зникає «Кашмір».

Був уже майже повний приплив. Западав вечір. На рейді, позаду Жільята, рибальські човни поверталися додому.

Погляд Жільята, спрямований удалечінь, був нерухомий.

В цих нерухомих очах не лишилося нічого земного. В скорботному і спокійному погляді крилося щось невимовне: він був сповнений тієї незворушності, яку породжує нездійснена мрія; то була моторошна покірність іншій долі. Напевно, таким поглядом супроводжують зірку, що падає, цей погляд, все ще прикований до однієї цяточки на всій безмежній водній широчіні, дедалі темнішав, неначе смеркло небо. Як скеля Гільд-Гольм-Ур у неозорому морі, потопав глибокий погляд Жільята у безмежному спокої небуття.

«Кашмір» тепер став маленькою плямкою, ледве помітною у серпанку туману. Треба було знати, де він, щоб розрізнити його. І ця нечітка плямка зблякла. Потім вона ще поменшала. Потім зникла.