Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Стерничий, уродженець Джерсею і нащадок виходців з Котанте, називався Тангруйлем. Тангруйль походив з най-чистокровнішої аристократії.
Найчистокровнішої в буквальному розумінні слова. Ла-Маншські острови, так само, як Англія, — країна ієрархічна. Там ще й тепер е касти. У кожної касти свої уявлення, якими вони відгороджуються від інших людей. Кастові передсуди — скрізь однакові, в Індії вони такі самі, як у Німеччині. Знатність роду завойовується мечем і втрачається в праці. Вона зберігається в неробстві. Нічого по робити — значить жити шляхетно; того, хто не працює, вшановують почестями. Ремесло призводить до падіння. Колись у Франції винятком із цього правила були тільки фабриканти скла; у випорожненні пляшок частково полягає слава знаті, тому й виробництво пляшок не вважалося безчестям. На Ла-Маншському архіпелазі так само, як і у Великобританії, хто хоче бути дворянином, повинен бути багатієм. Робітник не може бути джентльменом. А якщо і був колись, то перестане ним бути. Матрос, який походить від рицарів, що мали власний прапор, — тільки матрос. Років із тридцять тому на Оріньї прямий нащадок роду Горж, який мав би законне право на володіння маєтком Горж, якби воно не було конфісковане Філіппом-Августом, босоніж збирав на морському березі водорості. Один із Картре був візником на Серку. Мадемуазель де Велль, правнучка бальї Велля, першого судді на Гернсеї, була служницею в автора цих рядків. На Джерсеї живе продавець сукна, а на Гернсеї — чоботар, на прізвище Грюші, які називають себе Груші і твердять, що доводяться двоюрідними братами ватерлооського маршала. У стародавніх церковних актах Кутанської єпархії є записи про дворянський рід Тангровілів, безперечно, споріднений з Тарканвілями, що на нижній Сені, тобто Монморансі. У XVI столітті Іоанн де Ерудвіль, зброєносець сіра де Тангровіля, носив за ним «його лати та інші обладунки». У травні 1371 року в Понторсоні на огляді, вчиненому Бертраном Дюгескленом, «пан Тангровіль виконував обов'язки молодшого рицаря». На Нормандських островах зубожілу людину зразу ж виводять із знаті. Для цього досить викривити вимову прізвища. Був Тангровіль, а став Тангруйль — от і все.
Саме таке трапилось зі стерничим Дюранди.
У порту Сен-П'єр, на площі Бордаж, живе торговець за-лізомоскательними виробами на прізвище Енгруйль; насправді ж він, певно, Енгровіль. За Людовіка Товстого Енгровілі володіли трьома парафіями в окрузі валонського податного суду. Певен абат Триган скомпонував Історію нормандської церкви. Літописець Триган був священиком у маєтності Диговіль. Якби сеньйор Диговільський зубожів, то його стали б називати Дигуйлем.
Тангруйль, цей імовірний Танкарвіль і, можливо, навіть Монморансі, був наділений старовинною якістю дворянина, яка для стерничого була суттєвим ґанджем, — він любив випивати.
Сьєр Клюбен наполегливо відмовлявся його прогнати. Він поручився за нього перед месом Летьєрі.
Стерничий Тангруйль ніколи не покидав Дюранди й навіть спав на пароплаві. Коли напередодні від'їзду сьєр Клюбен досить пізно ввечері відвідав судно, Тангруйль уже хропів на своєму висячому тапчані.
Вночі Тангруйль проснувся. Така вже була у нього щоденна звичка. У кожного п'янички, який не володіє собою, є свій тайничок. Був він і в Тангруйля. Він називав його «камбузом». Секретний «камбуз» Тангруйля був у нижній частині трюму. Він влаштував його там тому, що навіть думка про його місцезнаходження могла б видатись неймовірною. Він був певен, що, крім нього, про криївку не знає ніхто. Як і всякий поборник тверезості, сьєр Клюбен був людиною суворого норову. Трошечки рому і джину — все, що можна було приховати від пильного капітана, — зберігається в потаємній місцині трюму, на дні лотбака, і майже щоночі стерничий влаштовував любовні побачення зі своєю криївкою. Нагляд був невсипущий, оргії жалюгідні, нічні бенкети Тангруйля звичайно обмежувалися двома-трьома ковтками похапцем. Траплялося й так, що криївка була порожньою. Тієї ж ночі Тангруйль несподівано здибав там пляшку коньяку. Його радості не було меж, та не менше було й здивування. З якого неба впала ця пляшка? Він не міг пригадати собі, коли і як він приніс її на пароплав. Він зразу ж вижлуктив усю пляшку. До певної міри з обережності: боявся, щоб хтось не побачив у нього спиртне і не забрав. Порожню пляшку він шпурнув у море. Другого дня, коли Тангруйль став до стерна, він злегка похитувався. Та керував він пароплавом майже так само, як завжди.