Авантюра XL

Це було дружнє попередження. Нєрвним, вагітним, а також під час їжі не читати.

Учора я був ґабачо боррачо — п’яним білим.

Шо святкували — так і не зрозумів: чи то День незалежності Ґватемали (15 вересня), чи то день народження хазяйського сина. Було п’ятнадцять чуваків і три жінки — як кажуть у Штатах, sausage party[72].

На мене звернула увагу лише одна з дівчат: симпатична, але мене, навіть п’яного, не вабила. А та, яка подобалася, мене за перші півгодини не помітила — у такому разі зрозуміло, що ти не в її смаку, і тоді звертати на себе увагу не варто. Ги, до того ж вона була дівчина хазяйського сина. Досить з мене чужих жінок.

То я собі потроху пив, сидячи в інтернеті й паралельно базікаючи з присутніми гостями…

Обманка в тому, що я незвичний, бо тут п’ють не безпосередньо міцні речі, як у нас, а ром із кока-колою та льодом, тож алкоголю не помічаєш — я й видудлив десять чи п’ятнадцять склянок холодного приємного напою.

Кльово так. Розмовляєш усіма мовами водночас: в інтернеті — українською, російською, у кімнаті — іспанською й англійською. Жодних проблем. Поліглот-супермен.

Наступна стадія — коли починаєш гарно грати на гітарі, хоча ніколи не вчився.

В якийсь момент я зрозумів. Але було пізно.

Спускався в хатинку — триста метрів з гори схилом — я десь півгодини.

Заспокоював себе теж усіма мовами.

— Більше ніколи, never ever ever. Nunca mas, nunca-nunca. Jamas! Уже близько. Falta poco, poquitiquitito. I’ll fall onto my bed, I’ll fall asleep, I’ll fall, I’ll fall, fall, fall…

Штани в мене з поясом DIY[73] — гордість, виготовлена зі штанки інших брюк. Стибзив ідею в божевільного Рікі. Не раз були проблеми з вузлом, коли доходило до сексу, тож я звик розпускати його заздалегідь. Але тут, дорогою, виникла проблема терміновіша, проте — о диво — я, п’янющий, розв’язав вузол одразу. Зіскочив з дороги, успішно посрав, успішно підтерся травою — зате, коли видирався назад на дорогу, ступив у канаву та впав на каміння зі спущеними до колін штанами, привітно світячи голим задом колегам-зірочкам.

Піднявся, витер кров із долонь, доповз до кімнати.

Упав на ліжко й роздягнувся догола, бо одяг мене душив.

Цим не вдовольнився, і довелося порвати, щоб зняти з шиї, растаманське намисто — подарунок Івет із Белізу, яка розповіла про рогату медсестру та людину-маску.

Думав, тепер засну, але хрін. Стогнав, стогнав і зрозумів, що таки доведеться, без цього ніяк — звісив голову з ліжка й виблював хоч той алкоголь, який був іще в шлунку, а не в крові.

Запахло кукурудзяними паличками та ромом.

Прокинувся посеред ночі, уже абсолютно тверезий та з готовою фантазією в голові: про одну українську дівчину, про яку нещодавно вже почав був фантазувати після розмов через інтернет — утім, це був досить примарний образ, бо я навіть не знаю її в реалі, а намагатись уявляти не хочу.