Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
до автобуса (бо ну нах) на Сан-Хосе-Пінула. темніє.
у Сан-Хосе ніхто не знає, де «ферма Санта-Інес»,
оголошення якої
про «волонтерів на страусове ранчо за їжу» ми бачили.
хтось нарешті підказує. автобус під дощем.
їдемо в Санта-Інес. на місці кажуть,
що це селище Санта-Інес, а не ферма.
злива. темно.
дзвонимо з чийогось телефону
на ферму. там кажуть:
— транспорту до нас нема, тільки таксі.
темно. злива.
а, фак іт[71] — уперше за подорож беремо таксі.
(на гроші церковних парафіян.)
таксист не знає, де це кляте місце,
але обіцяє розпитати й довезти.
ми очікуємо, що ферма належить
якимось хіпанам-наркоманам,
у яких нема грошей,
і тому вони платять їжею.
завертаємо на ґрунтову дорогу.
таксист загубився, не знає, куди далі.
відмовляється везти,
бо машина не може проїхати багнюкою.
— ви ж мандрівники, звикли ходити пішки. платіть половину і йдіть далі пішки.
(злива, блискавки, десята вечора,
ми не знаємо, в який бік іти.
уже 10 км від населених пунктів.)
зрештою таксист везе-таки нас назад у Сан-Хосе,
не забуває взяти гроші,
знаходить іншого таксиста.
той теж не знає, де, в біса, ця ферма,
дзвонить зі свого мобільного,
довго слухає інструкції.
їдемо ще раз.
у місці, де перший відмовився везти далі,
тепер
лежить під зливою здохлий віл.
грім.
їдемо гірською дорогою, буксуємо.
— а-а-а! — махає з бічного відгалуження індіанець.
його послали відімкнути ворота.
підсідає до нас і показує шлях далі.
їдемо ще з кілометр,
уже велетенською територією ферми,
і нарешті
бачимо не хіповську бодягу, як очікували спершу,
а йохану фортецю.
я вам клянусь,
фортецю.
32
(зі щоденника)
12 вересня 2006
Тепер я й сам не вірю в те, що з нами відбувається.
Словом, зупинилися ми на ранчо ґватемальського мільярдера, домовившись побудувати йому дерев’яний будинок «в лапу», у сибірському стилі, отут, посеред тропічних джунглів.
14 ВЕРЕСНЯ 2006
Ура! Це таки сталося. Гроші, зароблені в Новому Орлеані, успішно закінчилися. Тепер у нас на рахунку жодного долара і починається новий експеримент — самоутримання в Латинській Америці. Жити без зовнішнього джерела.
Нам пощастило, що ця мить настала саме тоді, коли ми типу знайшли роботу плюс безкоштовну їжу, місце для спання та дозу інтернету.
Сьогодні десять годин працював із бензопилою та мачете (між іншим, дуже багатофункціональна річ: і ніж, і шабля, і сокира, і коса). Завтра йдемо в ліс (мільярдерові належить кілька квадратних кілометрів) вибирати дерева для будинку «в лапу», який ми (самому смішно) маємо будувати.
усе це почалося
навдивовижу швидко
та несподівано.
ми приїхали пізно вночі.
у фортеці нас зустрів дон Елеасар.
дон.
без варіантів.
нагодував.
як виявилося, ми тут єдині волонтери.
за вікнами періщило,
страшно гримів грім.
ми трохи порозмовляли.
виявилося, що дон Елеасар послав людей
розклеїти ці оголошення,
але не був готовий приймати охочих.
ще було надто рано.
ми відгукнулися перші.
ми наполягали, що оголошення таки були
і що ми їхали через усю країну
за останні гроші.
дон Елеасар почухав веселу голову.
запропонував випити.
ми відмовилися.
випив сам.
і надумав оселити нас в одній із хатин
унизу по схилу гори,
у віддаленому кутку угіддя.
спочатку — без електрики, без води.
спершу нас поставили чистити авгієві стайні —
точніше, авгіїв страусятник.
бо серуть ці гади, як коні.
а дурні, натомість, як кури.
ти прибираєш за ним його лайно,
а воно, дурепа триметрова,
стоїть над тобою і зиркає згори.
допомагає тільки лопата —
страуса нею треба тупо
відштовхувати щосили.
тільки обережно, у груди, —
і не бити, а саме штовхати.
хоч іноді
хочеться вчинити простіше:
махнути лопатою впоперек шиї,
щоб більше не чіплявся.
бо воно ж шипить, як гуска.
ти бабраєшся по коліна в його гівні,
71
Тут: та пішло воно все (англ.).