Звичайна вдячність

...Того страшного спекотного літа 61-го він не забуде ніколи, й навіть 40 років по тому все сказане і вчинене тоді спливатиме в пам’яті так, наче трапилося тільки вчора. Тоді, йому було 13, безтурботний підліток, що зростав у благопристойній родині (тато – священик Методистської церкви, мама – творча і талановита регентша хору, геніальна сестра – майбутня студентка і молодший братик-школяр), упродовж тих трьох літніх місяців пройде жорстоку школу дорослішання. Через вервечку загадкових смертей, що матимуть різні прояви: нещасний випадок, природна смерть, аварія, вбивство. Йому доведеться сповна пізнати життя, сповнене драматизму, таємниць, брехні та зради, відданності та перелюбства.
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.