Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Гас стояв на нижній сходинці і запитував:
— Рут, Натан удома?
— Поїхав, — мати видихнула клубок диму.
— Не знаєш, коли повернеться?
— І гадки не маю. Він поїхав, аби підготувати все до похорону. Якісь новини від твого друга, Доула? Тому ти Натана шукаєш?
— Я ліпше спочатку поговорив би з ним…
— Якщо тобі щось відомо, я хочу про це знати. Кажи.
— Добре, — Гас спостерігав, як мати повільно гойдалася в тіні ґанку. — Зі слів Доула, шериф намагається знайти інструмент, яким Аріель розбили голову, перш ніж кинути в річку. Він думає, що це може бути лом чи металева монтажівка, і ця річ може й досі зберігатися в Карла. Прокурор округу відхилив клопотання через брак доказів. Проте шериф уважає, що проблема в безхребетності прокурора, а не в доказах.
— Артур Мендельсон завжди був підлабузником. Вислужувався ще дитиною і, хоча став дорослим чоловіком, вислужується й зараз. Він ніколи не піде проти Акселя Брендта, — з її ніздрів валив дим.
Вона схопила губами цигарку і підвела очі на Гаса.
— Як тобі металева монтажівка?
Гас вагався з відповіддю, а може, і не знав, що їй сказати:
— Мені здається, вона — зручна й ефективна.
— Ти коли-небудь використовував її як зброю?
— Ні, — заперечив він, — проте, гадаю, нею можна завдати добрячої шкоди.
— Гасе, ти вбивав людей. На війні.
Він мовчав і уважно на неї дивився.
— Це важко?
— Я вбивав людей на відстані, вони були силуетами, звіддалік я не бачив облич. Думаю, що вбити людину, якій ти дивишся в очі, — зовсім інша річ.
— Таке може зробити лише безсердечне створіння, як гадаєш?
— Думаю, так.
— Люди вміють обводити довкола пальця, еге ж бо, Гасе?
— Звісно, вміють.
— Ти ще щось хотів передати Натанові?
— Ні, це здається, все.
— Я йому перекажу.
Татів товариш оминув ґанок, пішов до церкви і зник за боковими дверима. Мати докурила цигарку і запалила ще одну.
За годину батько повернувся з похоронного бюро. Саме мали обідати; тато одразу попрямував на кухню, щоб узятися за приготування їжі. Мама пішла слідом. Від підготовки до похорону вона відмовилася. Я дивився на неї і бачив (та й ми всі те помічали): щодень її стан дедалі гіршав, а життєві сили потроху залишали. Вона сиділа, поклавши лікті на стіл, тримала цигарку в руках і слухала татка. Він діставав продукти з холодильника, потихеньку повідомляв деталі. На відміну від батька, мама не помітила моєї появи на кухні.
Вона трохи послухала, а потім обірвала татову розповідь:
— Сержант намагався отримати дозвіл на обшук Брендтів, аби знайти інструмент, яким Карл ударив Аріель по голові, але окружний прокурор йому відмовив.
Тато повернувся до неї, тримаючи напівпорожню пляшку молока:
— Звідки тобі це відомо?
— Гас заходив, поки тебе не було.
— Доул?
— Так.
— Рут, нам не відомо, причетний Карл до смерті Аріель чи ні, — тато поставив молоко на стіл.
— А мені відомо, — її слова намагалися пробити завісу з диму між батьками.
— Так, я негайно зателефоную шерифові.
— Зроби таку ласку.
Коли тато вийшов з кухні, мати нарешті поглянула на мене. Вона підвела брови і запитала:
— Френкі, ти знаєш Старий Заповіт?
Я дивився на неї і мовчав.
— Нехай почують гуркіт бою на землі, крик великої руйнації.
Вона ще раз затягнулася і випустила дим.
Розділ 28
Мати зникла після вечері, коли вже от-от мало сутеніти. Сказала, що хоче прогулятися. Дід та Ліз, як завше, були з нами. Дорослі сиділи на ґанку перед будинком і вдихали прохолоду, яку приніс легкий вечірній вітерець. Я вилежувався в траві на подвір’ї і милувався останніми промінцями дня, які зникали за хмарами над долиною. На запитання, куди вона збирається, мама відповіла, що лише подихає повітрям неподалік від дому. Вона підвелася і пішла собі, не дочекавшись, що на те скаже решта родини. Потім тато, Ліз та дід ще трохи говорили про неї. Вони хвилювалися. Дідько з ним, ми всі хвилювалися.