Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Вариста піч розташовувалася в передньому куті хати справа від дверей біля напільної та сінешньої стін. Вона добре обігрівала житлове приміщення, у ній добре було готувати їжу – пекти, варити, тушкувати, сушити. На печі спали діти і найстарші члени родини. Піч займала приблизно четверту частину хати. Її устя було обернене до фасадної стіни (лише на Лемківщині пічний отвір виходив до причілкової стіни).
За курного опалення піч не була обладнана димозбірником (комином), і дим виходив з устя до кімнати, а звідти – крізь отвір у стелі або прочинені двері в сіни й назовні. Згодом, за «півкурного» опалення, над устям печі прилаштовували димозбірник. Він відводив дим крізь отвір у сінешній стіні («каглу») або в стелі в сіни чи на горище. А опалення «по-білому», яке виникло значно пізніше, полягало в тому, що дим за допомогою димозбірника й комина, зробленого в сінях або на горищі, повністю виходив із хати.
Традиційне житло. Полісся
У Карпатах та на Поліссі «курне» опалення використовували і в першій половині XX ст., а на Поділлі, Покутті, у Середньому Подніпров’ї про нього забули ще в XIX ст.
У хаті облаштовували покуть («божий кут»), де розвішували образи й рушники. Під образами вздовж чільної та причілкової стін розташовували широкі лави. Простір між піччю та причілковою стіною займав піл. Ліворуч від дверей у кутку ставили полицю для посуду – мисник, або судень.
…на Поліссі та в Карпатах дотепер зводять дерев’яні зрубні житла з хвойних порід і буку? В інших регіонах України внаслідок знищення лісів і, відповідно, високої вартості деревини приблизно з XIX ст. переважає каркасне житло.
Традиційне житло. Середня Наддніпрянщина
Споруди будували переважно з деревини. На півночі лісостепу дерев’яний каркас заповнювали деревиною й глиносоломою, на півдні – «плетінням» (лозою, очеретом, глиносоломою). У Правобережній Україні проміжки між вертикальними стовпами каркаса заповнювали вставленими горизонтально в пази дерев’яними горбилями («риглями», «дилями»). На Лівобережжі переважало вертикальне заповнення каркасу («сторчівка», «сторч»). Стіни каркасного житла обмазували з обох боків глиною та білили.
У лісостепу й степу плетені стіни каркасного житла обмазували товстим шаром глиносоломи, а потім білили. У степових районах також були поширені житла з безкаркасними стінами, тобто зведені з глиносолом’яних вальків, глинолиті, з цегли-сирівця або з природного каменю (ракушняку, солонцю).
Стеля української хати трималася на товстій поперечній або поздовжній балці («сволоку», «трагарі») чи їхній комбінації. Сволок був необхідний у зв’язку з давньою традицією присипати стелю хати товстим шаром піску, що сприяло утепленню. Його українці, як і інші слов’янські народи, прикрашали різьбою й розписом, який, зокрема, містив відомості про те, хто й коли звів будівлю, а також знаки, що, за віруваннями мешканців оселі, відлякували все лихе (хрести, символи сонця, землі, пророслого зерна тощо). На Поліссі побутували житла зі зрубною трикутною або трапецієподібною («горбатою») стелею.
Долівка («земля») в українському житлі найчастіше була глиняною. У другій половині XIX ст. заможні селяни почали робити дерев’яну підлогу. Іноді вона була змішаною: біля печі – глиняна, а на решті житлової площі – дерев’яна.
В Україні відомі кілька типів даху. До найдавніших належить побудова на сохах або напівсохах, а також зрубний дах (поліський «накот»). Найпоширенішим від XIX ст. був дах на кроквах. Покрівельним матеріалом у лісових районах тривалий час була деревина (дошки, ґонт, драниця) та очерет. Але найбільшого поширення на території нашої країни набула солома, якою прошивали дахи жител і господарських споруд майже в усіх регіонах. Українці створювали двосхилі та чотирисхилі дахи.
Господарські будівлі селянського двору можна поділити на кілька груп: для утримання свійських тварин і птиці (хлів – для великої рогатої худоби; стайня для коней, овець; саж, куча – для свиней; курник – для домашньої птиці); для зберігання продуктів сільського господарства (клуня, стодола, стебка, пивниця, льох, погріб, оборіг (будівля для складання сіна), комора, кошниця (приміщення для складання качанів кукурудзи) тощо); для зберігання сільськогосподарських знарядь праці та транспортних засобів (шопа, возівня, повітка тощо). Окрім того, були огорожі і криниці). Різноманіття господарських будівель та їхня кількість у дворі залежали насамперед від господарських занять у цьому регіоні, а відтак і від потреб, заможності селянина.