Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
1880 р. в Одесі опублікували унікальну наукову розвідку польсько-російського філолога Михайла Красуського «Древность малороссийского языка», у якій українську мову було визначено як праматір мов народів Індії та Європи. Колосальні знання багатьох мов дозволили науковцю дійти висновку, що українська мова старша за грецьку, латинську й старослов’янську мови. Зокрема М. Красуський відзначав: «…усе, що я виклав, здається, не дозволяє сумніватися в тому, що як малоросійська, так і російська мови розвивалися самостійно».
На звання найчастіше вживаної в мовленні літери в українській мові претендують кілька голосних – «а», «о», «е». Натомість буквою, з якої починається найбільша кількість слів в українській мові, є «п». Найрідше вживаною буквою українського алфавіту є «ф». В українській мові звук, позначуваний цією літерою, наявний тільки в небагатьох запозичених словах.
Найбільш «українською» літерою, тобто такою, що відсутня в абетках інших народів, є «ґ». Позначуваний нею проривний звук по-різному вказували в українському письмі принаймні з XIV ст., а від 1619 р. в українській абетці з’явилася літера ґ, котру вперше запровадив у своїй «Граматиці» М. Смотрицький. Завдяки цьому дістали різне позначення на письмі два звуки – фрикативний (як у слові голова) і проривний (як у слові ґанок). Але реформа українського правопису, здійснена 1933 р. без громадського обговорення, призвела до того, що ця літера була безпідставно вилучена з української абетки. І лише 1990 p., після понад півстолітньої відсутності, у новому «Українському правописі» було поновлено в деяких словах написання літери «ґ».
Найдовшим в українській мові є слово рентгеноелектрокардіографічного, що містить 31 літеру. На звання найдовшого слова в початковій формі заслуговує назва одного з пестицидів – дихлордифенілтрихлорметилметан.
Згідно з «Коротким словником синонімів української мови», у якому розроблено 4279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів (45) має слово «бити».
Найчастіше вживаним іменником української мови є слово рука, дієсловом – бути, прикметником – великий, а займенником – він. Найрідше використовують слова мутація, баклажка, радист, білочка.
Найдовша абревіатура в українській мові – це, мабуть, ЦНДІТЕДМП, утворена від назви Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко- економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить дев’ять літер.
Найбільшу кількість значень має в українській мові абревіатура ПК. Вона може позначати палац культури, паровий кран, передній край, перфокарту, Петербурзький комітет, Петроградський комітет, підбирач-копнувач, пістолет-кулемет, Пітерський комітет, предметний каталог, Повітряний кодекс, пожежний кран, польовий караул, постійний комітет, променевий кінескоп, проміжний конденсатор, прохідницький комбайн, прядильно-крутильну машину, персональний комп’ютер, парсек тощо.
Паліндром (перевертень) – це слово, словосполучення чи фраза, які можна читати і зліва направо, і справа наліво, причому звучання та значення в обох випадках є однаковими. П’яти- й шестибуквенних перевертнів досить багато, а ось семибуквенних поки відомо лише два: ротатор і тартрат (сіль винної кислоти). Якщо йдеться про фрази-паліндроми, то до найдовших належить «Я несу гусеня». Інколи автори паліндромів не враховують букви й, ь або вважають подвоєнні приголосні за одну літеру. Ці дрібні порушення допустимі, оскільки створення таких висловів – справа непроста. Найдовшою фразою-перевертнем в українській мові є «Аргентина манить негра».
Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов’янського письма» і побачив світ у Вільні 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, що містив 1061 слово.
Першою відомою нам граматикою старої української мови є «Граматика словенская…» І. Ужевича. Рукопис, датований 1643 p., був виданий фототипічним способом у перекладі сучасною українською мовою 1970 р.
Перший український словник – «Лексис з тлумаченням слов’янських слів на просту мову», – складений у 1581 р. невідомим автором, так і лишився рукописним. Він містив 896 слів. Автор підшив рукопис до «Острозької Біблії», яку було видано 1581 p., і в такому вигляді словник зберігся до сьогодні.