Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Розібратися у всьому цьому можна лише за поглибленішого розуміння людської мови, аніж те, яке нам прищепили адепти марксистського мовознавства.
Переконаний, чим далі, тим більшої методологічної сили набиратиме вже цитований нами вислів О. Потебні: «Мова — від Бога». Адже очевидно, що, лише беручи до уваги космічні чинники, вчені-лінгвісти матимуть реальні можливості просунутися вперед у пошуках першоджерел алфавіту.
ТРИ ЛІНГВІСТИЧНІ ТАЄМНИЦІ
И им был ниспослан Свыше дар языков и пророчеств. Библейская энциклопедия
Людська мова і способи її кодування не передаються у спадок біологічно. Вона — творча здатність людини називати речі своїми іменами, тобто спроможність визначати. Це знаряддя Правди, хоча люди перетворюють його і в засіб брехні. Платон наголошував: «Треба шанувати, як Бога, того, хто уміє чітко визначати і повідомляти», тобто того, хто добре володіє мовою. Уже на перших сторінках Біблії йдеться про те, що Бог, нагородивши людину великою здатністю до мови, влаштував їй екзамен на предмет того, як вона її використає. Усіх тварин і птахів Бог «до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, — воно ймення йому» [Бут. II, 19]. У мові виражається світогляд народу. Мова формує інтелектуальний та духовний простір етносу і, отже, націю. Мова — безсмертна душа народу, його незнищенна субстанція, вічний його феномен. Це загальновідомо.
Але майже невідомо, точніше не визнано, те, що мова в її вербальному та писемному вираженні є знаряддя Бога (Вищого Розуму) в його програмному управлінні цивілізацією («І Слово було у Бога, і Слово було Бог» [Іоанн. 1,1]). Лише враховуючи це, ми збагнемо, чому всі теоретики і диктатори сатанинського штабу заглиблювалися в нетрі лінгвістики (Маркс, Ленін, Гітлер, Розенберг), а деякі (наприклад, Сталін) явили себе світові як «корифеї» мовознавства. І чому б це?
І тут постає важливе запитання, яке обминають патентовані лінгвісти, особливо матеріалістичного ґатунку: яка мова, яке слово мається на увазі? Мова, безумовно, виступає засобом людської комунікації. Саме до цієї функції марксисти переважно зводять усе мовознавство. Проте це занадто звужений підхід. Ми мало що зрозуміємо в історичному мовознавстві, якщо обмежуватимемося лише зазначеною властивістю мови. Більше того, мова як комунікативний засіб загалом не така вже й істотна характеристика людини. За нею важко відрізнити людську мову від мови вищих тварин і навіть «соціальних комах». А візьміть писемність. Чи набагато відрізняються собачі помітки від зарубок на деревах, зроблених дикуном?
З'ясовано, що мова тварин вельми диференційована і складна. А комунікативна система, приміром, мурашника — диференційованіша і складніша, ніж система управління людськими колективами.
Так що у формально-інформаційному плані людська мова — лише більш-менш досконалий винахід, який за своїми якісними характеристиками мало чим відрізняється від того, що дано тварині. Уся суть — у змісті повідомлень, тобто у смисловій наповненості мови.
Людська мова є носієм знань (інтелекту) і духовності. У цьому й полягає її принципова особливість, її «божественність»! Саме така мова одержала у всіх народів назву «книжна мова», а система її кодування — «книжне письмо», «книжна грамота». Лише з урахуванням духовно-інтелектуальних функцій мови ми зрозуміємо слова О. Потебні: «Досконалість первісної мови могла виявлятися не тільки в милозвучності, а й у шляхетності змісту. Божественна мова повинна була у всьому відповідати первісному, блаженному стану людства» [Потебня А. А. Мысль и язык.—К., 1993. — С. 12].
Отже, книжна мова. Саме вона виступає базою знань, які з'явилися 2,5–3 тисячі років тому в умовах примітивного господарювання і відсутності практично науки. І в цьому немає нічого дивного, оскільки вона може виступати носієм інтелекту вищого, аніж інтелект її народу-користувача.