Квітка кохання

ТИ НЕ ОСТАННЯ Може ти і не остання, Та мене в тім не вини, Що не можу в цьому світі Жити я без «свіжини»... А тому язвить не треба, А загляньте в старину: Навіть буйволи і поні Й ті шукали «свіжину»... Ну а я ж таки людина... Чим я гірший від Бика? Чом він може – скількох схоче, В мене ж мусить буть одна? 18.9.1989 р. І ЗНОВУ ДОЩ І знову дощ, і знову мряка, І знов сумний осінній день. О, як набридло це болото, Мінорний крик в степу пісень. Туман розлігся над рікою І поглядає на лісок, Звідки почувсь, немов дзвіночок, Дівочий ніжний голосок. 3.10.1989 р. ШАНСОН Варто на тебе подивитись, /Це скаже хоч який поет/, То кожен схоче присвятити Тобі Божественний сонет. Щоб ним, як Сонечком, весною Тебе завжди він міг будить, І щоб у будь-яку погоду Він міг «Отєчєству»... служить. А як любов тебе розбудить Й тебе залишить втома, сон, То хай весь день тобі співає Веселе радіо «Шансон». 8.10.1989 р. ОГОЛЕНА МЕРЕЖА Ти, мов оголена мережа, Бо варт до тебе підступить, То навіть плавиться одежа І вся душа палахкотить. В моїй душі громи гуляють, Хоч листопад вже за вікном, Як подивлюся я на тебе, Як йдеш з оголеним пупком! 2.10.1989 р. СКРИНЯ Знаю я, що все минає: Літо, осінь і роса І що світом верховодять Ніжність, молодість, краса. Десь народжуються генії, Десь відверті лихачі, Ну а десь і президенти Кручені, як паничі. Ну а я вдивляюсь в небо, Як в морську далечину Й виглядаю з моря фею, Ніби рибку золоту. І прошу, аби дівчина Скарб якшвидше віддала Той, який сховала в скрині, І для мене берегла. 19.8.1973 р. ВІДСЛУЖИВ Я СЛУЖБУ Відслужив я службу І пішов додому, Затопив я грубку, Склав в хліві солому. Сів на табуретці І Псалтир читаю, І кому вже вірить? Того й сам не знаю. 25.6.1995 р. СМИЧОК КОХАННЯ Коли дивлюсь на жіночок я, Що з поля весело ідуть, Здається, що квітують айстри І бджоли весело гудуть. І дивлячись на світ цей дивний, На поле ніжної краси, Ладен накинутись на кожну, Як кіт – на кусень ковбаси. О, як хотів би я ті квіти Одну за одною «зривать», І так, як дощик, ціле літо Теплом кохання поливать. Нехай сміються на здоров’я, Нехай радіють жіночки, Що ми до них завжди мчимося І нас цікавлять їх цяцьки. І дивлячись на ту принаду, Я з поля того не піду, Поки з них кожну, хоч по разу, Смичком кохання не пройду. Й чим більше їх ми «смикать» будем, Тим більше буде їх в гаю, Бо нові будуть підростати Й чекати чергу теж свою. 19.9.1989 р. ОКСАМИТОВЕ ЩАСТЯ В душі прорив. Неначе душу Хтось в цю хвилину оновив, І вогники, які погасли, Хтось по-новому запалив. І новий вітер в новім тілі Ще більше вогнище роздув, Як я добравсь до білих лілій І теплий подих з них війнув. О, як би в вогнищі отому, Тих оксамитових щедрот, Хотів би збити я оскому, Та не розходиться народ. 1.11.1989 р. РАДІЙ І ПОСМІХАЙСЯ Дурень, хто від себе утікає, Вічно спотикаючись в житті, Хто себе ідейно обкрадає, Вірячи про вічність в Майбутті. Птаха пізнають всі по польоту, А моря і ріки – по воді, А коли ти, люба, посивієш, Хто ж на тебе гляне вже тоді? Потім скроні вам покриє старість Й заголосить небо голубе, А з лиця десь зникне гонор, радість, Що збивали з розуму тебе. І куди подінеться зухвалість, Що крутила, ніби пес, хвостом… І тоді згадаєш ти про жалість, Яка буде бити батогом. Чи вважаєш, що дівоча врода То – пиріг із маком і медком? І що всі роти пороззявляють, Як крутнеш ти гарненьким задком? Вже тоді ніхто не потривожить, А як гляне, ніби на відро, І ніхто у гості не запросить, Ну хіба відлякувать, як ПРО. А тому радій і посміхайся Й не дивись на хлопців «звисока»,