Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
Сходи, що вели до дверей дому, з обох боків були обставлені американськими алое[26] в зелених діжках. Біля них портшез спинився. Містера Піквіка з його компаньйонами ввели в передпокій, а коли Мазл доповів про прибуття заарештованих, то їх, з наказу містера Напкінса, привели перед очі цього високошановного охоронця громадського ладу.
Картина була зворушлива й розрахована на те, щоб вселити жах у душі винних і разом із тим навіяти їм ідею непереможної сили правосуддя. Перед величезною книжковою шафою, за величезним столом, у величезному кріслі, коло величезного тому збірника законів возсідав містер Напкінс, здаючись удвоє більшим, ніж кожен з присутніх, дарма що й ті були не маленькі. На столі лежали стоси паперів, і, в самому кінці, зза них витикалася голова та плечі містера Джінкса, що мав неймовірно діловитий вигляд. Коли всі ввійшли, Мазл причинив двері й став позаду свого начальника, чекаючи на розпорядження. Містер Напкінс з разючою урочистістю відхилився назад і допитливо і роздивлявся на обличчя своїх підневільних гостей.
— Хто ця особа, Грамер? — ткнув містер Напкінс пальцем на містера Піквіка, що, як уповноважений своїх друзів, ступив наперед і, скинувши капелюха, вклонився дуже почтиво й чемно.
— Оце-о — Піквік, ваша честь, — сказав містер Грамер.
— Ну-ну, ніяких „оце-о", старий шкарбуне, — втрутився містер Веллер, за допомогою ліктів протискуючись у перший ряд. — Перепрошую, сер, але цей ваш службовець у ботфортах зовсім не годиться на церемонімейстера. Це, сер, — рекомендував містер Веллер, відіпхнувши Грамера й звертаючись до судді з приємною невимушеністю, — це, сер, містер Піквік, есквайр; це — містер Тапмен; то — містер Снодграс, а там он, найдальший з того боку — містер Вінкл. Всі — вельми пристойні джентльмени, в чому ви й самі пересвідчитесь, як познайомитеся з ними. І що раніше пошлете ви під три чорти ваших отих вартових, то швидше ми порозуміємось. Спершу справи, потім — розвага, як казав король Річард Третій, заколюючи в Тоуері якогось іншого короля.
Закінчивши свою промову, містер Веллер правим ліктем почистив свій капелюх і доброзичливо кивнув головою до Джінкса, що слухав його з невимовним здивуванням.
— Що це за один, Грамер? — спитав суддя.
— Одчайдушний шибайголова, ваша честь, — відповів Грамер. — Він намагався звільнити заарештованих, образив урядовців, і ми мусили заарештувати і його.
— І правильно зробили, — схвалив суддя. — Видно, що він — справжній бандит.
— Це — мій слуга, сер, — розсердився містер Піквік.
— А, так він — слуга! — сказав містер Напкінс. — Це, значить, змова проти закону з наміром знищити його виконавців. Занотуйте це, містер Джінкс.
Містер Джінкс занотував.
— Як зовуть вас, хлопче? — загримів містер Напкінс.
— Веллер.
— Чудове ім’я для Ньюгетського календаря[27], — зауважив суддя.
То був жарт, і тому Джінкс, Грамер, Даблі, всі вартові й Мазл вибухнули сміхом і сміялися щонайменше п’ять хвилин.
— Запишіть його прізвище, містер Джінкс, — наказав суддя.
— Поставте тільки два „л“, не забудьте, приятелю, — попросив Сем.
Один безталанний вартовий засміявся знову і дістав від судді попередження, що його буде звільнено. В подібних випадках сміятись невчасно — річ небезпечна.
— Де ви живете? — спитав суддя.
— Де випаде.
— Запишіть і це, містер Джінкс, — наказав суддя, що починав уже розпалюватись гнівом.
— І підкресліть, — порадив Сем.
— Це — волоцюга, містер Джінкс, — зрезюмував суддя. — Він — волоцюга, за його власними свідченнями. Правда, містер Джінкс?
— Цілком справедливо, сер.
— То я його й заарештую, як волоцюгу, — поклав суддя.
— От місто безстороннього правосуддя, — сказав Сем. — Тільки за таку провину можна було б заарештувати й самого суддю.
Цей дотеп викликав сміх у другого вартового, що зараз же став неприродно серйозний і тим зрадив себе.
— Грамер, — суддя аж почервонів спересердя, — як можете ви призначати на констебля таку негодящу, таку нікчемну людину? Як насмілились ви призначити його?
— Я дуже шкодую, ваша честь, — пробелькотів Грамер.
— Шкодуєте! — не задовольнився суддя. — Шкодуватимете ще більше, що недбайливо ставитесь до своїх службових обов’язків. Я вас навчу. Відберіть у нього зараз же жезл. Він — п’яний. Ви — п’яний, констебль.
— Ні, я не п’яний, ваша честь, — сказав той.
— Ви — п’яні. Як смієте ви казати, що ви не п’яні, коли по-моєму ви — п’яні. Од нього тхне спиртом, Грамер.
26
Алое - тропічна рослина з довгим соковитим листям.
27
Ньюгет- тюрма в Англії.