Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
— Страшенно, ваша честь, — відповів Грамер, якому завжди й скрізь вчувався запах рому.
— Я так і знав, — зрадів містер Напкінс. — Я бачив, що він п’яний, як тільки він увійшов у кімнату. У нього збуджені очі. Ви помітили, які були в нього збуджені очі, містер Джінкс?
— Звичайно, сер.
— Я й краплі спирту не випив сьогодні,— заперечував констебль, що й дійсно був тверезісінький.
— Як наважаєтесь ви брехати переді мною ! — обурився суддя. — Він же п’яний, містер Джінкс?
— Безперечно, сер, — ствердив Джінкс.
— Містер Джінкс, — сказав суддя, — я звелю заарештувати його за образу начальства. Напишіть наказ, містер Джінкс.
І констебля безумовно заарештували б, якби Джінкс (порадник судді, бо він три роки служив у конторі одного провінціального аторнея) не сказав пошепки, що цього не слід робити. Тоді суддя виголосив промову, де зазначив, що з огляду на родинний стан констебля він не заарештує його, а лише висловлює догану і звільняє з служби. Великодушність містера Напкінса викликала захоплення в Грамера, Даблі, Мазла й решти констеблів.
— Тепер, містер Джінкс, — сказав суддя, — візьміть присягу з Грамера.
Грамер почав був давати свідчення, але що він занадто вдавався в деталі, а сніданок у судді був майже готовий, то містер Напкінс спростив справу, поставивши Грамерові кілька направних запитань Грамер відповів на них як міг позитивніше, і вся справа була полагоджена швидко і так, як треба. Було доведено, що містер Веллер кинув на землю три чоловіки, містера Вінкла обвинувачено в загрозах на адресу влади, а містера Снодграса — в двох стусанах. Встановивши це, суддя й містер Джінкс почали стиха радитись.
Нарада тривала коло десяти хвилин, після чого містер Джінкс сів у своєму кінці стола, а суддя, загодя відкашлявшись, одкинувся на спинку крісла і саме збирався виголосити вирок, коли слово взяв містер Піквік.
— Прошу вибачити, що перебиваю вас, — так сказав містер Піквік, — але, перш ніж ви почнете говорити або діяти на підставі враження, що склалось у вас після свідчень, я мушу використати своє право бути вислуханим, як особа зацікавлена.
— Припніть ваш язик, сер, — рішуче промовив суддя.
— Я маю коритися вам, сер… — почав був містер Піквік.
— Припніть ваш язик, сер, — повторив суддя, — або я скажу вартовим, щоб вас вивели.
Би можете наказувати вартовим усе, що вам забажається, сер, — сказав містер Піквік, — і я не маю жодного сумніву, що, як і всі попередні, ваші накази буде виконано, але я дозволяю собі вимагати своїх прав і хочу, щоб мені дали слово перед тим, як виведуть силоміць.
— Піквік і принципи! — дуже чутно вигукнув містер Веллер.
— Спокійно, Сем! — звелів містер Піквік.
— Німий як барабан з діркою, сер, — відповів Сем.
Містер Напкінс глянув на містера Піквіка з виразом величезного здивування, викликаного такою нечуваною зухвалістю, і, очевидно, готувався дати йому грізну відповідь, коли містер Джінкс смикнув його за рукав і прошепотів щось. Суддя відповів якоюсь напівзрозумілою фразою, і шептання поновилося. Містер Джінкс, очевидно, умовляв його.
Нарешті містер Напкінс, не ховаючи свого незадоволення, обернувся до містера Піквіка і не дуже люб’язно буркнув:
— Що ви хотіли сказати?
— Поперше, — промовив містер Піквік, кинувши крізь окуляри такий погляд, що навіть містер Напкінс здригнувся, — Поперше, я хочу знати, чому мене й моїх друзів приведено сюди?
— Можна сказати? — шепнув суддя Джінксові.
— Я думаю, краще сказати, сер, — пошепки теж відповів той.
— Мене повідомлено, — почав суддя, — що ви збиралися битись на дуелі, а той другий — Тапмен — ваш секундант і співучасник. На підставі цього… так, Джінкс?
— Цілком правильно, сер.
— На підставі цього я й прикликав вас обох сюди, щоб… так, здається, Джінкс?
— Цілком правильно, сер.
— Щоб, щоб… що, Джінкс?
— Щоб він поставив поручителів, сер.
— Так. На підставі цього я й прикликав вас обох, щоб повідомити вас, що вам належить… оце саме, що я хотів сказати, коли мене перебив Джінкс:..ага — поставити поручителів.
— Надійних поручителів, — шепнув Джінкс.
— Звичайно, надійних поручителів, — пояснив суддя.
— З числа місцевих громадян, — шепнув Джінкс.
— І, само собою, з числа місцевих громадян.
— П’ятдесят фунтів за кожного, — шепнув Джінкс, — і домовласники.
— Потрібні двоє поручителів — обов’язково місцеві домовласники, і за кожного з вас має бути внесено по п’ятдесят фунтів застави, — голосно і з великою гідністю сказав суддя.