Посмертні записки Піквікського клубу

Цього було досить. Через хвилину Сем протиснувся крізь натовп, розіпхав вартових, спинив носіїв і підступив до ставного Грамера.

— Слухайте ви, старий добродію, — мовив Сем, — кого це ви запхали в ту штуку?

— Назад! — крикнув містер Грамер, що його самоповага, як і в багатьох великих людей, зростала значно швидше, ніж його популярність.

— Дайте йому раз, коли він не відчепиться, — порадив містер Даблі.

— Дуже вдячний вам, старий добродію, — ані трохи не замішався Сем, — що ви ласкаво звернули на мене увагу. А ще більше вдячний другому джентльменові, який, здається, втік з трупи велетнів, за його доброзичливу пораду. Тільки, як ви нічого не маєте проти, я волів би дістати відповідь на своє запитання. Як ся маєте, сер? — поблажливим тоном звернувся він до містера Піквіка, що визирав з переднього віконця.

Містер Грамер, занімівши з обурення, витяг з кишені жезл з короною і вимахував ним перед Семовим носом.

— А! — сказав Сем, — гарненька штучка; надто корона… скидається на справжню.

— Назад! — гримнув нарешті розлючений містер Грамер і, щоб надати більшої сили наказові, рукою з жезлом ткнув Сема в груди, а другою вхопив його за комір. Містер Веллер, відповідаючи на цю люб’язність, кинув містера Грамера на землю, раніше з чемності збивши під нього одного з носіїв.

Чи був то напад божевілля, що приходить іноді, коли бачиш несправедливість, чи відвага містера Сема запалила містера Вінкла — ми не знаємо. Знаємо тільки, що не встиг містер Грамер упасти, як Вінкл завзято атакував хлопчака, що стояв коло нього. Не бажаючи, як справжній християнин, застукати ворога розполохом, містер Снодграс попередив, що зараз починає, і невимушено заходився знімати фрак. Його зараз же оточили й заарештували, і, мусимо сказати, ні він, ні містер Вінкл не зробили ні найменшої спроби звільнитись самі або звільнити містера Веллера, який після запеклої боротьби примушений був здатись потужнішому ворогові. Похід вистроївся знову. Носії стали на свої місця, і всі пішли далі.