Посмертні записки Піквікського клубу

І, кажучи це, містер Піквік кинув на містера Магнуса погляд, де було зосереджено цілу енциклопедію благородних почуттів.

Стримана й поважна поведінка містера Піквіка разом із енергією та проречистістю його промови повинна була переконати кожен розважний мозок. Та, на великий жаль, мозок містера Пітера Магнуса під той час втратив здатність міркувати. І містер Піквік, свідомий своєї невинності та правоти і роздратований тим, що заплутав у таку неприємну історію леді, теж не йшов ні на які поступки. В наслідок цього слова ставали запальніші, а голоси гучніші, і нарешті містер Магнус сказав, що містер Піквік матиме нагоду почути ще про нього. На цю обіцянку містер Піквік Із зразковою чемністю відповів, що хотів би почути про нього якнайскорше. Після того перелякана немолода леді стрімголов кинулася з кімнати, звідки містер Піквік силоміць витяг містера Тапмена, і містер Пітер Магнус залишився сам.

Якби немолода леді була трохи більше обізнана з світом і краще знала звичаї й манери тих, хто диктує і встановлює закони, їй було б відомо, що така лютість — насправді річ зовсім нестрашна. Але вона завжди жила на селі, ніколи не читала парламентських дебатів і взагалі була зовсім не в курсі тонкощів цивілізованого життя. Отже, добравшись до своєї спальні, леді насамперед замкнула двері, а потім, обмірковуючи тільки но бачену нею сцену, почала малювати собі найжахніші картини насильства та різанини. Нарешті вона вирішила звернутись, до головного судді міста й прохати його негайно ж і без ніякої затримки заарештувати містера Піквіка і містера Тапмена.

Джордж Напкінс, есквайр, зазначений головний суддя, був найважливішою особою, яку найшвидший мандрівник знайшов би на земній кулі, від сходу до заходу, двадцять першого червня, коли найдовший за цілий рік, як показують календарі, день дав би йому найбільше часу для розшуків. Описуваного нами ранку містер Напкінс перебував у стані величезного збудження й гніву, бо в місті виявився заколот: всі учні найбільшої денної школи змовились побити шибки у вікнах одної нездатливої торговки яблуками, освистали сторожа громади й закидали камінням поліцію — викликану придушити бунт. Містер Напкінс сидів у себе в кабінеті, велично зсунувши брови й киплячи від гніву, коли йому доповіли, що якась леді хоче бачити його в дуже важливій приватній справі. Містер Напкінс прибрав загрозливо спокійного вигляду й звелів увести леді. Наказ, як і всі розпорядження імператорів, суддів та інших можновладців, виконали негайно, і схвильована міс Вісерфілд була введена до кабінету.

— Мазл! — промовив суддя.

Мазл був кур’єр з надзвичайно довгим тулубом і короткими ногами.

— Мазл!

— Тут, ваша честь.

— Поставте стілець і залиште кімнату.

— Слухаю, ваша честь.

— Прошу, мадам, у чому ваша справа? — спитав суддя.

— Це — дуже прикра історія, сер, — вагалася міс Вісерфілд.