Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
— О, папа! — скрикнула докірливо міс Напкінс і собі заридала.
— Йому мало, що він зробив нас посміховищем усього міста. Він хоче ще всю вину скинути на мене, — обурювалась місис Напкінс.
— Як тепер з’явимось ми на люди? — сказала міс Напкінс.
— Як будемо дивитись на Поркенгемів? — ридала місис Напкінс.
— Або на Грігсів, — плакала міс Напкінс.
— Або на Сламітавкінсів, — вмивалася слізьми місис Напкінс. — Але хіба ж це обходить твого батька? Яке йому до того діло? — І на таку жахливу думку місис Напкінс заридала ще ревніше, а міс Напкінс вторувала їй.
Сльози з очей місис Напкінс виливалися рікою, доки вона встигла обміркувати трохи становище й вирішити, що найкраще було б запросити до них містера Піквіка з приятелями і дати їм змогу побачити капітана. Якби виявилось, що Піквік каже правду, капітана можна буде випроводити з дому без ніякого шуму, а Поркенгемам пояснити зникнення молодого чоловіка тим, що його викликано до королівського двору або призначено на генерал — губернатора в Сієра-Леоні чи на Бермудських островах, чи в одній із тих чарівних місцевостей, звідки європейці, приваблені цілющим підсонням, не хочуть повертатися.
Місис Напкінс витерла сльози, міс Напкінс витерла свої, а містер Напкінс був дуже задоволений, що все влаштувалося так, як хотіла місис Напкінс. Містера Піквіка з приятелями, після того, як вони знищили сліди недавніх сутичок, було запрошено до дам, а далі й на обід. Містера Веллера, в якому досвідчене око судді за півгодини викрило одного з найсимпатичніших хлопців у світі, віддали під спеціальний догляд містера Мазла, і той, виконуючи наказ місис Напкінс, повів Сема вниз на кухню.
— А багато у вас дам? — спитав Сем дорогою.
— На кухні тільки двоє,— відповів містер Мазл, — куховарка й покоївка. Є в нас ще хлопець для чорної роботи та дівчинка, але вони обідають у пральні.
— В пральні! Чому ж це так? — здивувався містер Веллер.
— Спершу, коли вони тільки прийшли, ми пробували садовити їх за наш стіл, а потім не витримали. У дівчини надзвичайно вульгарні манери, а хлопець так сопе, що їсти разом із ним просто неможливо.
— Ач, мале порося! — зауважив містер Веллер.
— О, прямо жах! Оце найгірше в службі на провінції. Молодь тут завжди дикуни якісь. Сюди прошу, містер Веллер, — містер Мазл дуже ввічливо ввів Сема в кухню.
— Мері, — сказав містер Мазл гарненькій покоївці,— це — містер Веллер. Пан просить прийняти його якнайкраще.
— І ваш пан — мастак у цій справі, як я бачу, — вклонився містер Веллер, кидаючи на Мері захоплений погляд, — знав куди мене послати.
— Ах, який ви, містер Веллер ! — зашарілась Мері.
— Ніколи такого ще не бачила! — скрикнула куховарка.
— Вибачте, куховарко, — сказав містер Мазл, — я вас і не помітив. Дозвольте відрекомендувати вас, містер Веллер.
Всі сіли до столу. Невимушені манери й розмовні таланти містера Веллера так зачарували його нових знайомих, що вже на половині обіду вони були сердечними приятелями і в усіх подробицях знали про злочинну поведінку Джоба Тротера.
Дружні розмови та веселощі були саме в розпалі, коли біля садової хвіртки задеренчав дзвоник, а незабаром двері на кухню відчинились, і в кімнату ступив не хто інший, як Джоб Тротер.
Ми сказали „ступив", але на цей раз ми висловились не зовсім точно. Двері відчинились, і на порозі з’явився містер Тротер. Він ступив би в кімнату, якби в око йому не впав містер Веллер. Тепер же він відступив на крок або на два назад і, закам'янівши, розгублено дивився перед собою.
— Ось і він! —скрикнув Сем, схоплюючись з місця. — А ми тільки но говорили про вас. Як вам ведеться? Заходьте ж.
І, поклавши руку на малиновий комір сторопілого Джоба, містер Веллер втяг його в кухню, зачинив на ключ двері й передав ключ містерові Мазлу, що спокійнісінько заховав його собі в кишеню.
— Оце так щастя! — скрикнув Сем. — Подумайте лиш: мій пан має приємність зустрітися з вашим нагорі, а я маю радість бачити вас тут унизу. Ну, як посуваються справи і що чувати про роздрібну торгівлю? Але я справді радий бачити вас. Яким щасливим ви виглядаєте ! Просто насолода дивитись на вас. Правда, містер Мазл?
— Безперечна правда, — ствердив містер Мазл.
— А який він веселий !— казав Сем.
— І в якому гарному настрої !— підтримав Мазл.
— І такий задоволений, що бачить нас; це нам так приємно! — вів далі Сем. — Сідайте ж, сідайте!
Містер Тротер дав посадити себе в крісло напроти каміна і поводив своїми маленькими оченятами то на містера Веллера, то на містера Мазла, але не говорив нічого.