Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Усі троє спрямували погляди на світлоблука, так що той, знітившись, аж відвернувся. Бо ж відомо: для світлоб- луків нема нічого прикрішого, ніж коли їх отак розглядають - відверто і зблизька.
- Чи не хочете й собі сісти, любий Блюббе? - запитав мацьопик.
- Власне кажучи, - відповів світлоблук, - я неймовірно поспішаю і хотів лише запитати дорогу. Чи не підказали б ви мені, як дістатися звідси до Вежі Зі Слонової Кості.
- Гу-гу! - вигукнув альб. - То й вам треба до Дитинної Царівни?
- Саме так, - сказав світлоблук, - я несу їй важливу звістку.
- І що то за звістка? - заскреготів скелегриз.
- Як би вам сказати... - світлоблук перемішався з ноги на ногу, світіння його дрижало. - Властиво, це таємна звістка.
- У нас, в усіх трьох, та сама мета, що й у тебе - гу-гу, - мовив йому на те нічний альб Вушвузуль. - Ми всі тут товариші. Ти - серед своїх.
- Та й звістка в нас, можливо, однакова, - зметикував крихітка Укук.
- Сідай і кажи, - захрустів Пйорнрахцарк.
Світлоблук слухняно вмостився на вільному місці.
- Моя вітчизна, - почав він, ненадовго задумавшись, - розташована доволі далеко звідси. Не знаю, чи хтось із присутніх про неї чув. Вона називається Гнилі Багна.
- Гу-у-у! - замріяно зітхнув нічний альб. - Гадаю, це чарівна місцинка!
Світлоблук ледь усміхнувся.
- Справді...
- І що, оце й усе? - закректав Пйорнрахцарк. - А чому тоді ти вирушив у дорогу, Блюббе?
- У нас, у Гнилих Багнах, - провадив, затинаючись, світлоблук, - щось сталося, щось незбагненне, - тобто воно діється і далі; це важко описати. Одне слово, усе почалося з того, що на сході нашого краю є озеро, - чи, точніше кажучи, було озеро, воно називалося Клекобульк. Отож, усе почалося з того, що одного дня озера Клекобульк просто не стало. Зникло - і нема, розумієте?
- Іншими словами, - встряв Укук, - висохло, чи що?
- Ні, - відказав світлоблук. - Тоді, власне, залишилося б висохле озеро, а так не лишилося просто нічого. Взагалі нічого. Ні-чо-гі-сінь-ко! Розумієте?
- Дірка, чи що? - клацнув щелепами скелегриз.
- Та ні, і не дірка, - світлоблук виглядав надзвичайно розгубленим. - Дірка - це щось. А там - нічого. Там - Ніщо.
Решта троє посланців перезирнулися.
- І як же воно виглядає - гу-гу - оте Ніщо? - поцікавився нічний альб.
- Ото ж бо воно і є - те, що так важко описати, - з гіркотою в голосі відповів світлоблук. - Бо воно ніяк не виглядає. Воно - ніби... Ах, на це проста нема відповідного слова.
- Це так, - втрутився мацьопик, - що коли дивишся на це місце, то ти ніби сліпнеш. Десь так? Схоже?
Світлоблук вирячив очі й відкрив рота.
- Ось воно, досконало вдале визначення! - скрикнув він. - Але ж як, тобто звідки, ви про це знаєте?
- Хвилиночку, - рипнув скелегриз. - Скажи-но, все обійшлося тільки цим одним місцем?
- Спочатку - так, - взявся пояснювати світлоблук. - Але поступово воно стало збільшуватися, весь час розросталося. Бракувало дедалі більше місцевості. Зненацька щезла Прапранка Прак* (* Черговий халтура Прохаська, мова йде про Олотну Пражабу (die Ur- Unke Umpf). 1) die Unke - вид жаб; 2) der Sumpf - болото (натяк на вік + вид + місце проживання істоти)), яка жила в Клекобульку разом зі своїм народцем. Інші мешканці - ті, хто не щез, - звідтіля просто чкурнули. Згодом таке почало діятися і в інших місцевостях Гнилих Багн. Спершу - напочатку - Ніщо було геть маленьке, завбільшки з яйце водяної куріпки. Але це місце має здатність поширюватися. У тих, хто ненароком ступав у нього, зникала нога або рука. Тобто зникає все, що туди потрапило. До речі, це нітрохи не болить: просто в того, кого це Ніщо спіткає, починає бракувати шматочка тіла. Декотрі навіть зумисне кидалися в Ніщо - це якщо вони наближалися до того Ніщо занадто близько. Бо воно має непереборну притягальну силу, яка тим сильніша, чим більше Ніщо. Нікому з нас так і не вдалося збагнути, що то за таємнича штука така, звідкіля вона взялася, ще з цим можна вдіяти. А позаяк Ніщо не зникло, а навпаки, все поширюється і поширюється, до того ж дедалі дужче, ми врешті-решт постановили відрядити до Дитинної Царівни посланця, щоби попросити у неї поради і допомоги. Наш посланець-я.
Решта троє вислухали його мовчки, втупившись у морок.
- Гу-гу! - почувся за якусь мить неймовірно жалібний голосок нічного альба, - там, звідки прийшов я, діється точнісінько те саме. І я вирушив у дорогу з докладно тією ж, що й ви, метою - гу-гу!
Мацьопик поверкув личко до світлоблука.
- Усі ми, - запищав він, - походимо з різних земель Фантазії. Ми зустрілися тут випадково. Але всі ми несемо Дитинній Царівні одну і ту ж невтішну новину.