Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Друга істота, яка сиділа біля вогнища справа, була маленьким нічним альбом* (* ельфом). Альб був від сили вдвічі більший за світлоблука і скидався на чорну як смола волохату гусінь, яка чомусь опинилася на землі. Розмовляючи, альб жваво розмахував двома крихітними рожевими лапками, а там, де під чорним хутром мусило би бути його личко, блищали двійко кругленьких місяцеподібних оченят.
Нічні альби щонайрізноманітніших форм і розмірів водилися скрізь у Фантазії, і з першого погляду не можна було вгадати, чи цей альб - місцевий, чи звідкись здалеку. Втім, вочевидь, то був власне мандрівник, бо тварина, на якій нічні альби їздять верхи, великий лилик* (* кажан), звисав униз головою на гілці позаду альба, обгорнувшись крилами, наче закрита парасолька.
Натомість третю постать, зліва від багаття, світлоблук помітив допіру за якийсь час, бо вона була зовсім маленька, майже непомітна звіддалік. Істота ця належала до різновиду мацьопиків* (* крихіток). То був украй дрібненький парубійко в строкатому вбранні та червоному циліндрику.
Про мацьопиків світлоблук майже нічого не знав. Тільки раз колись чув, нібито цей крихітний народець зводить на гілках дерев цілі міста, в яких будиночки пов’язані між собою всілякими східцями, підвісними кладочками і переходами. Проте ці люденята мешкали в зовсім іншій частині Фантазії - неозорого фантастичного цісарства* (* Тяжкий австро-угорський спадок? Адже країною править «Дитинна Царівна» (див. текст далі)), набагато-набагато далі звідсіля, ніж навіть скелегризи. Тим дивовижніше, що твариною, на якій приїхав верхи присутній тут мацьопик, був ніхто інший, як слимак, котрий, власне, куняв дещо віддалік. На його рожевій хатці мерехтіло срібне сідельце. Упряж і вуздечка, прикріплені до слимакових ріжок, теж сріблясто виблискували.
Світлоблук був трохи здивований, що три аж такі різні істоти так мирно сидять тут коло спільного вогнища, бо зазвичай Фантазія і близько не була тим краєм, де різні види створінь жили у мирі та злагоді. Часто траплялися битви або й війни, тисячоліттями тривала ворожнеча між різними племенами, до того ж Фантазію населяли не тільки чесні і добрі створіння, але й хижі, зловмисні й страхітливі істоти. Адже й сам світлоблук належав до роду, якому - з огляду на їхню вельми сумнівну вірогідність і надійність, - таки чимало можна закинути.
За якийсь час, поспостерігавши трохи за сценкою при світлі ватри, світлоблук помітив, що кожна з трьох істот має при собі або білий прапорець, або білу стрічку, пов’язану навскоси на грудях. Отже, вони також посланці чи перемовники, і це, звісно ж, пояснює, чому вони так люб’язно поводяться один з одним.
А якщо виявиться, що вони вирушили в дорогу в тій самій справі, що й він?
Здалеку не було чутно, про що вони розмовляють: перешкоджав сильний пронизливий вітер, який завивав у верховітті. Та оскільки вони ставляться одне до одного з повагою, трактуючи одне одного як посланців, то, може, визнають посланцем і світлоблука та не заподіють йому ніякої кривди? Зрештою, мусить же він розпитати в когось дорогу. Ліпшої нагоди тут, серед лісу, та ще й уночі, либонь, не випаде. Отож він зібрав усю свою відвагу, вибрався зі схованки, замахав білим прапорцем і, тремтячи, завис у повітрі.
Першим його вгледів скелегриз, що лежав, обернувшись до нього обличчям.
- Незлецький рух цієї ночі, - проказав він скреготливим голосом. - Ось іще один.
- Гу-гу, та це ж світлоблук! - прошелестів нічний альб, і його круглі, як повня, очиці засвітилися що ясніше. - Дуже приємно, дуже приємно!
Мацьопик підвівся, ступив кілька кроків назустріч но- воприбульцю і пропищав:
- Я бачу, що і ви тут - у ролі посланця?
- Так, - підтвердив світлоблук.
Мацьопик скинув червоний циліндрик, легенько вклонився і процвірінькав:
- Ой, та підходьте ближче, прошу, прошу. Ми ж бо також посланці. Долучайтеся, будь ласка, до нашого товариства.
І, махнувши рукою з циліндром, він вказав на вільне місце біля багаття.
- Красно дякую, - відповів світлоблук, несміливо наближаючись.
- Я надзвичайно втішений. Дозвольте відрекомендуватися: я називаюся Блюбб.
- Дуже приємно, - відказав мацьопик. - А я Укук.
Нічний альб уклонився сидячи.
- Я-Вушвузуль.
- Вельми радий знайомству! - кракнув скелегриз. - Моє ім’я - Пйорнрахцарх.