Нескінченна історія

- Гу-гу, - промимрив нічний альб. - А це ще чому?

- Найкраще буде, - прощебетав мацьопик, - коли ви самі все побачите. Так би мовити, на власні очі. Ходіть, лю­бий Вушвузулю, ходіть!

І вони пішли удвох. Головна вулиця, яка спіраллю, що весь час звужувалася, стрімко спиналася нагору Вежі Зі Слонової Кості, вирувала. Тут безнастанно переміщався щільний натовп предивовижних створінь. Велетні-джини в тюрбанах, крихітні кобольди, триголові тролі, бородаті гноми, світлосяйні феї, цапоногі фавни, дикі лісові німфи, порослі густим, кучерявим золотистим хутром, мерехтливі снігодухи і безліч інших істот сновигали вулицею туди- сюди, збиралися групками і тихо перемовлялися або ж про­сто мовчки сиділи навпочіпки, понуро втупивши погляд невідомо куди.

Коли Вушвузуль побачив де видовище, то аж вкляк.

- Гу-гу! - тільки й мовив він. - А тут що діється? Чому? Що вони всі тут роблять?

- Усе це - посланці, - тихенько пояснив йому Укук. - Посланці із різних країв Фантазії, з усіх усюд. І всі вони мають одне і те ж послання - таке ж, як і в нас. Я вже роз­мовляв із багатьма. Здається, скрізь - та сама небезпека.

З грудей нічного альба вирвалося довге, жалібне зіт­хання.

- Але чи відомо, що це і звідкіля воно береться? - запи­тав він.

- Боюсь, що ні. Ніхто нічого не знає.

- А сама Дитинна Царівна?

- Дитинна Царівна, - тихенько відказав мацьопик, - хвора, дуже-дуже хвора. Можливо, саме в цьому і криється причина незбагненного лиха, яке спіткало Фантазію. Та досі жодному з п’ятисот лікарів, котрі саме зібралися на консиліум нагорі, в Магнолієвому Павільйоні, не вдалося з’ясувати, що в Царівни за хвороба та як цьому можна за­радити. Нікому не відомі і ліки від цієї хвороби.

- Та це ж просто... - глухо мовив нічний альб, - гу-гу! - ...це просто катастрофа!

- Так, - погодився мацьопик. - Це - катастрофа.

Зваживши на обставини, Вушвузуль наразі передумав

негайно звертатися до Дитинної Царівни з проханням про аудієнцію.

До речі, через два дні до столиці Фантазії прибув і світ- лоблук Блюбб. Звичайно, спершу він пострибав у хибному напрямку, через те йому довелося зробити велетенський гак.

І нарешті - ще через три дні - до Вежі Зі Слонової Кості дошкандибав і скелегриз Пйорнрахцарк. Йому довелося дибати пішки, бо дорогою його раптом допав такий лютий голод, що скелегриз мусив ум’яти свій кам’яний велосипед - такий-от собі дорожній харч.

Доки минали довгі години і дні чекання, всі четверо посланців, хоч і були надзвичайно різні, щиро заприязни­лися, тож потім уже трималися разом.

Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.

II.

АТРЕЮВЕ ПОКЛИКАННЯ

Наради, на яких говорили про всі радості і печалі ці­лої Фантазії, зазвичай відбувалися у Великій Тронній Залі, розташованій під власне палацовою частиною Вежі Зі Сло­нової Кості, кількома поверхами нижче Магнолієвого Паві­льйону.

Тепер у цьому просторому, круглому, наче циркулем накресленому приміщенні аж гуділо від притишених голо­сів. Тут зібралися чотириста дев’яносто дев’ять найкращих лікарів з усього цісарства Фантазія. Вони пошепки розмов­ляли між собою, розділившись на більші чи менші гуртки. Кожен із них уже відвідав Дитинну Царівну (декотрі - як­ийсь час тому, декотрі - зовсім недавно), і кожен намагався зцілити її за допомогою свого мистецтва. Та жодному з лі­карів це не вдалося. Ніхто не зумів розпізнати недугу Царі­вни та назвати її причину, ніхто не мав поняття, як лікува­ти цю хворобу. П’ятисотий - найславетніший з усіх цілите­лів Фантазії, про якого ходили легенди, нібито немає тако­го лікувального зілля, таких чарів і таких таємниць приро­ди, яких би він не відав, - отож п’ятисотий лікар уже багато годин поспіль не виходив від пацієнтки, і решта з нетерпін­ням очікували результатів його обстеження. Щоправда, не треба уявляти собі таке зібрання лікарів як звичайний лі­карський конгрес чи консиліум. Звичайно, Фантазію насе­ляло чимало істот, які зовні більше чи менше нагадували людей, однак, крім них, там жило принаймні стільки само істот, які скидалися на звірину, - або були створені взагалі якось геть інакше. Товариство лікарів у цій залі відзнача­лося такою ж багатоманітністю, що й юрба посланців зовні, перед Межею Зі Слонової Кості. Серед лікарів тут були гноми-краснолюдки - горбані з білими бородами, були ліки рки-феї, що ряхтіли волошково-срібними шатами та іскри­стими зорями, вплетеними у волосся, були товсті водяни- ки-черевані - з поморщеною від води шкірою на перетинча­стих пальцях рук і ніг (для них замість крісел спеціально встановили сидячі ванни). Однак були тут і білі змії- мудреці, що лежали, згорнувшись кільцями, на довгому столі посеред Великої Тронної Мили, були бджолоельфи, ба навіть відьмаки, вампіри і примари, чий вплив на здоров’я і самопочуття, взагалі-то, переважно не вважається ані надто сприятливим, ні, тим паче, оздоровчим.