Нескінченна історія

Та щоби все ж таки зрозуміти причину присутності цих останніх, конче треба знати ось що.

Дитинна Царівна, хоча її (як свідчить от хоч би й сам титул) і вважали володаркою і правителькою всіх незлічен­них земель і країв безмежного цісарства Фантазія, наспра­вді була кимсь незмірно більшим - чи, краще сказати, кимсь зовсім іншим, - аніж звичайна повелителька.

Вона не панувала, як то звичайно панують володарі; вона ніколи не вдавалася до сили і ніколи не користала зі своєї влади й могутності; вона нікому нічого не наказувала і нікого не судила; вона ніколи ні в що не втручалася; їй ніколи не доводилося оборонятися від зловмисників, бо ні­кому б і на думку не спало повстати проти неї чи заподіяти їй якесь лихо. Перед нею всі були рівні.

Вона просто існувала, була - але була в особливий спо­сіб: Дитинна Царівна сама по собі становила серцевину і центр усього життя Фантазії.

Відтак усі створіння та істоти: злі чи добрі, гарні чи огидні, веселі чи поважні, дурні чи розумні - всі-всі-всі у Фантазії заіснували тільки тому, що існувала Дитинна Ца­рівна. Без неї вони би просто не жили - так само, як не мо­же жити людина, позбавлена серця.

Нікому не вдалося розгадати цю таємницю до кінця, але всі знали, що це так. А тому істоти цього цісарства всі однаково її шанували - і всі однаково журилися з її нездо­ров’я і тремтіли за її життя. Адже смерть Дитинної Царів­ни, безумовно, означала б кінець для них усіх, означала б загибель безмежного і безкрайого цісарства Фантазія.

Тут Бастіян знову відірвався від книжки.

Несподівано для себе він дуже виразно пригадав довгий ліка­рняний коридор у лікарні, де оперували його маму. Вони з татом багато довгих годин просиділи біля дверей операційної зали, че­каючи. Лікарі та медсестри бігали повз них то туди, то сюди. Коли тато запитував про маму, ті уникали відповіді. Здавалося, ніхто до пуття не знав, як вона і що з нею. А тоді з операційної вийшов го­ломозий лікар у білому халаті, він виглядав втомленим і сумним. Лікар сказав, що всі зусилля виявилися марними і що йому дуже прикро. Він потис татові та Бастіяну руки і пробурмотів: