Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Посмертні записки Браса Кубаса
Посмертні записки Браса Кубаса - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Посмертні записки Браса Кубаса

Электронная книга - «Посмертні записки Браса Кубаса». Краткое содержание книги:

«Посмертні записки Браса Кубаса» — це життєві пригоди, іронія й критичне осмислення людської природи.
За сюжетом, Брас Кубас, багатий одинак, наважується після смерті написати оповідь про своє життя. Таким чином започатковується критичний діалог із реалістичною естетикою. Він викладає своє бачення, незважаючи на те, що про нього скажуть чи подумають живі. Такі поняття як правда, наука, доводи виглядають дискусійними і, на думку Браса Кубаса, є відносними. Автор дивиться на світ скептично і зневажливо, спрямовує свій критичний погляд на людський рід, та й самого читача перетворює на одну із жертв іронії своєї книги.
Роман відкриває першу сторінку бразильського реалізму.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 50
Перейти на страницу:

Саме в цьому й полягала провина того куплетиста: через нього я не посмакував компотом, через нього мене вивели з-за столу. Цього було достатньо, щоб я вигадав для нього свою помсту — хоч яку-небудь, але щоб була вона великою і показовою, що-небудь таке, що зробило б його смішним перед іншими. А доктор Віласа був дуже серйозний чоловік — поважний і неквапливий, йому було сорок сім років, був він одружений і мав дітей. Мене не вдовольнили б у цьому випадку клаптики паперу чи смикання за кіску його перуки. Я став за ним стежити протягом решти післяобіднього часу, я ходив за ним по садибі, куди всі спустилися на прогулянку. Я бачив, як він розмовляв з доною Еусебією, сестрою старшого сержанта Домінгеса, — це була доволі огрядна дама, хай і не дуже гарна, але й не бридка.

— Я дуже сердита на вас, — говорила вона.

— Чому?

— Тому що... я не знаю чому... бо така в мене доля... гадаю, що краще я померла б.

Вони саме зайшли в кущі, а надворі вже смеркалося; я ж ішов за ними. В очах Віласи блищали вино та хтивість.

— Облиште мне! — сказала вона.

— Нас ніхто не бачить. Померти, мій янголе? Що за думки у вас в голові? Ви ж знаєте, що я також помру... Як вам сказати?.. Я... я помираю щодня... від пристрасті, від розлуки...

Дона Еусебія витерла очі хусточкою, куплетист згадував доречний уривок з літературного твору і врешті віднайшов той, що, як я з’ясував пізніше, належав до творів Юдея[34]:

— «Не плач, моє серце, не проси, щоб завтра вранці на небі з’явилося два сонця».

Після цього він потягнув її до себе, вона трохи опиралася, проте все ж підкорилася йому, їхні обличчя наблизилися один до одного, і я почув дуже тихенький звук поцілунку — такого собі несміливого поцілунку.

— Дон Віласа поцілував дону Еусебію! — заволав я та стрімко кинувся бігти стежкою в саду.

Мої слова пролунали, як вибух, всі завмерли від несподіванки, очі присутніх стали дивитися то в один, то в інший бік, почувся сміх, хтось щось тихенько зашепотів, матері забрали своїх доньок, говорячи, що вже випала роса і надто прохолодно. Батько тишком-нишком смикнув мене за вуха, проте він дійсно на мене розсердився за таку нетактовність. Але наступного дня за обідом, коли згадували той випадок, він мене смикнув за носа і засміявся:

— Ну ти й бешкетник, ох і бешкетник ти у мене!

Розділ XIII. Стрибок

А тепер давайте поставимо рівненько ноги, напружимося і стрибнемо — понад школою, набридливою школою, де я навчився читати, писати, рахувати, давати стусани й самому отримувати їх від інших, бешкетувати — чи то на природі в лісі, чи то на березі моря, де завгодно, де випадала нагода проводити свій вільний час.

У ті часи у мене були і свої прикрості — мене сварили, карали, уроки були важкими й довгими, але було трохи й іншого — легкого і простого. Що таки допікало, то це лінійка, і навіть так... Ой та лінійка, жах моїх дитячих днів, ти була тим compelle intrare[35], з яким старий вчитель — кістлявий і лисий примушував вчити абетку, просодику, синтаксис, і що найбільше він умів, то це використовувати священну лінійку, яку так проклинають теперішні учні, ту, яка тримала мене у покорі з моєю молодою душею, з моїм неуцтвом і з моєю невеликою шаблею, тією шаблею 1814 року, яка для мене була настільки важливішою за шаблю самого Наполеона! Чого ж тобі треба було ­врешті-решт, мій перший вчителю? Вивчити урок напам’ять і добре себе поводити в класі, не більше і не менше, ніж хоче від нас життя, котре є нашим останнім уроком. Відмінністю ж є те, що я тебе боявся, але я ніколи на тебе не сердився. Я ще й зараз бачу, як ти заходиш до класу у своїх туфлях зі світлої шкіри, у капорі, у руках тримаєш хусточку, виблискує лисина, підборіддя поголене. Я бачу, як ти сідаєш, сопеш, бурчиш, потім вдихаєш понюшку табаки, а потім звертаєшся до нас, починаючи урок. І робив ти так протягом двадцяти трьох років, мовчки, в темряві, пунктуально, повертаючись після уроків у свою халупу на вулиці Піолью, не обтяжуючи світ своєю вбогістю, аж доки одного дня розчинився в пітьмі, і ніхто не плакав за тобою, окрім старого чорношкірого слуги, ніхто, навіть я не плакав, хоча й зобов’язаний тобі елементарними навичками письма.

Вчителя звали Луджеру, я хочу написати тут на цій сторінці повне його ім’я — Луджеру Барата — ім’я страхітливе, котре слугувало для всіх дітей джерелом глуму. Один з нас, Кінкас Борба — саме цей хлопець був особливо жорстоким з ним. Двічі або тричі на тиждень він клав у кишеню його штанів — широких, пошитих у кравця — або в шухляду столу чи біля чорнильниці дохлого таргана. Якщо вчитель знаходив того таргана ще під час занять, його охоплювала лють, він обводив нас своїм палючим поглядом і злісно лаяв: ми були і дармоїдами, і віслюками, і глупаками, і недоумками, і зухвальцями. Деякі з нас тремтіли, а інших душив сміх. Кінкас Борба тим часом залишався спокійним і блаженно дивився на стелю.

Кінкіс Борба — ще та квіточка. Ніколи — ні в дитинстві, ні в усьому своєму житті — я не бачив такого вигадливого баламута і такого привабливого хлопчиська. Це була така собі квіточка не тільки в школі, а й в усьому місті. Його мати-вдова обожнювала свого синочка, вона його пестила, чепурила. Він завжди був такий чистенький, як мальовничий «паж»; він спонукав нас прогулювати заняття, йти шукати гнізда з пташенятами, або полювати за маленькими ящірками на схилах Лівраменту та Консейсау, або ж просто бездумно гасати, як безробітні ледарі. А щодо імператора! Нас просто вражало, як Кінкас Борба грав роль імператора на святі Святого Духа. І в цілому, в наших дитячих забавах він завжди обирав собі роль короля, міністра, генерала, будь-якого зверхника, хто б там таким не був. Він був і шляхетним, і водночас шибеником, і серйозним, з такими величними жестами, з такою поставою. Хто б тоді сказав... Давайте поки що не будемо ні про що шкодувати, не варто квапити події. Давайте перескочимо у рік 1822, рік нашої політичної незалежності[36] і мого першого особистого полону.

Розділ XIV. Перший поцілунок

Було мені сімнадцять років. У мене пробивався пушок над верхньою губою, котрий я намагався видавати за вуса. Очі були в мене жваві й рішучі, саме це й було моєю справді чоловічою принадою. Оскільки я вів себе досить зверхньо, важко було сказати, чи поводився я як дитина, котра себе вважала дорослим чоловіком, чи був я уже чоловіком, що поводився як дитина. Врешті-решт я був гарним молодиком, вродливим і сміливим, котрий входив у життя у чоботях зі шпорами, в руці тримав нагайку, кров стугоніла в жилах, коли я пришпорював свого неспокійного, прудкого і сильного жеребця, такого, як у древніх баладах, якого романтизм шукав у середньовічному замку, однак зустрів його вже на вулицях нашого століття. Найгіршим було те, що його так надурили, що довелося лишити на узбіччі, де його віднайшов уже реалізм, усього поїденого хробаками та ледь живого від голоду, й зі співчуття переніс його на сторінки своїх книжок.

Так, я був молодиком вродливим, зграбним, з гарними статками, тож легко собі уявити, що не одна дама схиляла переді мною своє личко в задумі або ж спрямовувала на мене свій спраглий погляд. З усіх дівчат, що мене оточували, полонила одна... одна..., не знаю, як сказати. Ця книга — дуже цнотлива, принаймні за задумом. Та річ ось у чому: або я маю сказати все, або ж нічого. Дама, що полонила моє серце, була іспанкою. Марсела, «прекрасна Марсела» — так свого часу називали її молоді люди. І ті молодики таки мали рацію. Вона була донькою садівника з Астуріас, про що вона одного разу сама мені розповіла в пориві відвертості, бо вважалося, що вона була донькою адвоката з Мадриду, жертви французької окупації країни, котрого поранили, кинули до в’язниці й розстріляли, коли їй було всього дванадцять років.

Cosas de España![37] Хоч ким був її батько — чи то адвокатом, чи то садівником, проте правда все ж полягала в тому, що Марселі не була притаманна провінційна наївність, і вона ніяк не могла второпати, у чому полягав кодекс високої моралі. Це була добра дівчина, весела, не надто вибаглива, її приводила в певний ступор суворість епохи, котра не дозволяла їй прямо на вулиці показувати свою легковажність і свій екіпаж. Вона була шикарною, нестримною, любила молодих людей та їхні гроші. У той час вона була до смерті закохана в такого собі Шав’єра — чоловіка багатого і хворого на сухоти, одне слово, не чоловік, а просто перлина.

вернуться

34

Так називали Жозе Антоніу да Сілва, відомого португальського комедіографа поч. XVIII ст.

вернуться

35

Латинський вислів, що означає «примушує зайти».

вернуться

36

7 вересня 1822 року Установчі збори в Ріо-де-Жанейро проголосили 24-літнього сина португальського короля Жуана VI імператором Бразилії під іменем Педру I. Династія Браганса правила країною 67 років і була повалена в результаті антимонархічного повстання і проголошення Бразильської республіки.

вернуться

37

Іспанські звичаї!

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)