Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Посмертні записки Браса Кубаса
Посмертні записки Браса Кубаса - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Посмертні записки Браса Кубаса

Электронная книга - «Посмертні записки Браса Кубаса». Краткое содержание книги:

«Посмертні записки Браса Кубаса» — це життєві пригоди, іронія й критичне осмислення людської природи.
За сюжетом, Брас Кубас, багатий одинак, наважується після смерті написати оповідь про своє життя. Таким чином започатковується критичний діалог із реалістичною естетикою. Він викладає своє бачення, незважаючи на те, що про нього скажуть чи подумають живі. Такі поняття як правда, наука, доводи виглядають дискусійними і, на думку Браса Кубаса, є відносними. Автор дивиться на світ скептично і зневажливо, спрямовує свій критичний погляд на людський рід, та й самого читача перетворює на одну із жертв іронії своєї книги.
Роман відкриває першу сторінку бразильського реалізму.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 50
Перейти на страницу:

Розділ VIII. Розум проти Глупоти

Як ти вже збагнув, читачу, Розум повертався на своє місце і пропонував Глупоті йти собі геть, звертаючись до неї словами Тартюфа, котрий безперечно мав рацію: «La maison est à moi c’est à vous d’en sortir»[25].

Проте древньою слабкістю Глупоти була любов до чужого дому, тож важко її вигнати, бо почувається там вона господарем. Не піде вона з чужого дому, адже сором вже давно втратила. Тепер ми помічаємо, у якій величезній кількості домів вона живе: в одних тільки тимчасово, в інших протягом довгих років, отож можемо зробити висновок, що ця люб’язна мандрівниця — просто жах для господарів. У нашому випадку, на порозі мого Розуму зчинилася колотнеча, тому що Глупота не хотіла покидати дому, а господар не відступав у своїх намірах забрати те, що він вважав своїм. Врешті-решт Глупота погодилася на малесенький закуток у підвалі дому.

— О, ні, сеньйоро, — відповів Розум, — я вже втомився від вас і маю гіркий досвід того, що пускаю в підвал, а ви знову захочете нишком пробратися з підвалу до їдальні, а потім уже й до вітальні, а затим і до всіх інших помешкань.

— Гаразд, дайте мені побути ще трішечки часу, я саме на шляху розкриття таємниці...

— Якої таємниці?

— Двох, — поправила Глупота, — таємниці життя та таємниці смерті, я прошу вас усього хвилин десять.

Розум розсміявся:

— Ти завжди торочиш одне й те саме... завжди одне й те саме... одне й те саме…

І, кажучи це, він взяв Глупоту за руки й витяг з будинку, потім сам зайшов і зачинив за собою двері. Глупота ще трохи поскиглила на порозі, виявляючи своє невдоволення, проте швидко заспокоїлась і, висунувши язика на знак глуму, пішла собі своєю дорогою.

Розділ IX. Перехід

Ви тільки подивіться, який я зараз вправний! Як майстерно я роблю оцей перехід у своїй книжці. Подивіться: моє марення почалося за присутності Віржилії; Віржилія ж була моїм найбільшим гріхом молодості, а молодості не буває без дитинства, а дитинству передує народження, і ось тут ми й дістаємося без особливих зусиль до дня 20 жовтня 1805 року, коли саме я й народився. Ви бачили? Жодного видимого шва, нічого такого, що могло б відвернути увагу читача: нічогісінько! Таким чином, книжка залишає за собою всі переваги обраного автором методу, водночас суворо його не дотримуючись. Насправді такий то був час. Що стосується методу, то оскільки він є річчю необхідною, все ж краще дотримуватися його не педантично, а так — без краватки і без підтяжок, щоб звучав він свіжо і вільно, як людина, що не залежить від оцінок сусідки навпроти, ні від поліціянта. Це як красномовність, котра може бути природною й вібрувати, справжнім мистецтвом, що зачаровує, або ж бути суворою, педантичною і такою, якій вже бракує здорового глузду. Тож повернімося до 20 жовтня.

Розділ X. Того дня

Того дня на генеалогічному дереві Кубасів розкрилася ще одна прекрасна квітка. То народився я, і прийняла мене у цей світ Паскуела, відома баба-пупорізка з провінції Мінью, котра хвалилася тим, що відчинила двері цього світу цілому поколінню славних лицарів. Цілком можливо, що мій батько не чув оте її зізнання, проте гадаю, що батьківські почуття наштовхнули його на думку віддячити їй двома монетами по півдублона. Після того як мене вимили й загорнули в пелюшки, я невдовзі став головним персонажем нашого дому. Кожен з присутніх намагався передбачити моє майбутнє, зважаючи на власні уподобання. Мій дядько Жоау, старий артилерійський офіцер, знаходив у мене щось подібне до погляду Наполеона — а мого батька від такого натяку нудило, мій дядько Ідельфонсу, на той момент простий священик, хотів, щоб я став каноніком.

— Він стане каноніком, може піти й ще вище, втім, не хочу наперед загадувати, проте мене не здивує, якщо Богу буде угодно зробити з нього єпископа... Справді, чому б йому не стати єпископом? У цьому нема нічого неможливого. Що скажеш на це, брате Бенту?

Мій батько всім відповідав, що я стану тим, ким Бог захоче. Він підкидав мене вгору, ніби хотів мені показати місто і світ, у всіх запитував, чи я на нього схожий, чи розумний я, чи гарнюк...

Я розповідаю про це все так, як мені пізніше розповідали. Також я пропускаю велику кількість дрібниць, що мали місце того знаменного дня. Я знаю, що подивитися на мене приходили сусіди, або ж просто знайомі слали вітання з новонародженим, і що протягом перших тижнів наш дім відвідало чимало гостей. Не було в домі такого стільця, якому б не довелося тримати на собі гостей, чимало піджаків та черевиків провітрилося під час прогулянок до нашого дому. І якщо я вже не розповідаю про подарунки, поцілунки, вияви захоплення та благословення, то лише тому, що якби я все це описував детально, то кінця цьому розділу не було б, а його таки треба закінчувати.

Крім того, я не можу вам розповісти нічого про свої хрестини, бо мені нічого такого не розказували, хіба те, що свято з цього приводу було одним з найгучніших наступного, тобто 1806 року. Хрестили мене в церкві Святого Домініка, у вівторок у березні, день був ясним, небо чисте і світле, хрещеними стали полковник Родрігеш де Матуш і його дружина. І він, і вона походили з дуже древнього роду з Півночі, і насправді кров, що текла в їхніх жилах, була благородною, колись її пролили у війні проти Голландії. Гадаю, що імена своїх хрещених були першими, котрі я вивчив і промовляв особливо кумедно, чи, може, тим виявляв свій ранній талант, бо не було такого випадку, щоб, коли хто-небудь новий з’являвся в нашому домі, мене не примушували сказати, як звуть моїх хрещених.

— Ну ж бо, синку, скажи цим сеньйорам, як звати твого хрещеного батька.

вернуться

25

«Будинок — мій, ти маєш з нього вийти» (франц.).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)