Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
♦ За які найгірші дурниці вам дорікали щодо етнопсихіатрії?
Почати з мого вчителя, Жоржа Деверо. Він дорікав мені за мою цікавість до шаманізму: «Усі шамани психи! Хворі люди! Ти їх не знаєш!» Мені ж їхня техніка видавалась дуже цікавою, так само як філософія, яку вони сповідували. Я завжди вважав, що треба вивчати техніки народних терапевтів. Бо це справжні техніки, чому б їх не запозичити, не пристосувати й не застосовувати й собі? За умови, що ми їх зрозуміємо… Мені багато за це дорікали. Мене не називали дурнем, але казали, що це збочення — утримувати людей у відсталому стані, наче я саме цього хотів! Тепер ніхто більше мені цим не дорікає. Всі усвідомили, що ті, хто приходить здалека, не потребують нашої допомоги в захисті своїх ідей, вони самі це роблять дуже добре. Ми змушені жити в світі, де інші культури мають відмінний від нашого спосіб мислення. Це важко, але треба.
♦ У наш час чи з’явились у дурості нові майданчики?
Я був одним з найпалкіших борців за справжню, пряму демократію. Нарешті вона існує! Це соціальні мережі. Народ має в них таке ж право слова, як будь-хто. Якщо ви в Twitter, ви маєте такий самий рівень участі, як і Емманюель Макрон, хоч би й із меншою кількістю фоловерів. Ви можете звернутися до нього, а він — до вас. До мене він ніколи не звертається, та в принципі це можливо. Ми не уявляли, що впровадження такої прямої демократії проявить дурість трьох чвертей її користувачів! Такі масштаби пригнічують.
♦ Пряма демократія не виявляє інтелектуальний потенціал людей?
Аж ніяк. Це справжня проблема. Отож треба йти до людей, навчати, просвіщати, вчити творчості, відкривати складні ідеї й надихати на бажання своєю чергою створювати нові. Це те, що зазвичай робить викладач. Не слід опускати руки через соціальні мережі, навпаки!
♦ А якщо люди не хочуть ставати розумними? Якщо це їхній вибір — на будь-що реагувати негайно, емоційно і переходити далі?
Психологи часто вважають достатнім дати висловити емоції. Емоція — це стиснутий інтелект. Що ви розумніший, то на складніші емоції ви здатні. Годі вже протиставляти емоції розуму. Той, хто тренує свій розум, переживає складніші емоції, ніж той, хто не тренує. Тренуйте свій розум! Це я не вам кажу… Це гасло.
♦ Гадаєте, є шанс, що вас почують?
Жодного. Шкода, колись був смак до гри в шахи, справжній інтелектуальний спорт, олімпійський вид спорту, що свідчить про те, що розум можна тренувати, як і решту м’язів. Це протистояння смерті: слово «мат» з виразу «шах і мат» означає «він мертвий» арабською. Тільки смерть знала всі можливості гри. Тепер, на жаль, ще й комп’ютери. Якщо смерть уже не єдина, хто зберігає істину, гра занепадає. Довго вважали, що вона невичерпна, і ось, будь ласка, ми більше не можемо в неї грати! Це катастрофа, заповідана XX століттям. Хоч там як, це не ми розумні, а інструменти, які ми виробляємо. Вони змушують нас замислюватись над речами. Ми виробили мову, яка змушує нас думати: мова розумніша за нас. Не існує абстрактного розуму, попри те що вам розповідають когнітивісти. Це неправда, це балачки! До речі, вони самі залежать від інструментів, які створюють. Щоб вимірювати… Це нормально, логічно, що в якийсь момент наші інструменти стають розумнішими за нас. Головне, щоб ми все ще могли з ними змагатися. Ці перегони переслідують нас із самого світанку людства. Ми поки що тримаємось, та я не знаю, на скільки нас іще вистачить. Коли я кажу «ми», це не ми, французи, це люди в цілому…
♦ Чи можна обернути дурість нам на користь? Оскільки ми не можемо змінити дурнів, від них можна тільки сховатися, то, можливо, варто змиритися з їхнім існуванням і подякувати їм за щось? Зрештою, вони навчають нас мудрості: мудрості ховатися, бути терплячими, поблажливими, терпимими…
Я з вами згодний. Я викладав сорок років, доки мені не сказали, що я вже застарий (у Франції після певного віку ти вже не маєш права викладати, хоча викладання — єдиний спосіб використати старих). На початку вам трапляються люди, які або мають вас за гуру (і це катастрофа, це спосіб вас поховати), або заперечують вам. У молодості ми динамічніші, але нетерплячі, нам важко витримати те, що люди нас не розуміють. Ми нервуємося, гніваємося, намагаємося переконати хоч там що. З часом я навчився терпіння і якоїсь доброзичливості до банальності світу. Я кажу собі, що в музиці потрібен фон, щоб зазвучала мелодія. Так само дурість — це лише фоновий шум, який дозволяє здобути трохи мудрості.