Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
У цьому я не певен. Дурість виявляється або в дискусії, або у створенні чогось: книжки, інструмента, музики… Брак інтелекту виявляється в дії, і що краще дії культурно організовані, то менше шансів проявити вашу дурість. Наприклад, в університеті більшість філософів ніколи не займаються філософією, а тільки історією філософії: «Платон сказав те, Декарт сказав се…» Вони ніколи не говорять: «Я кажу оце». Бо тоді вони б виявили свою дурість. Історія філософії слугує прикриттям для їхньої інтелектуальної неспроможності.
♦ Чи може дурень замаскуватися, ховаючись за культурою інших?
Він завжди маскується! Що він дурніший, то більше хоче показати, що він не такий, це питання гордості. Отож він шукає інструменти деінде, скрізь. Це небезпечно. Лакан казав, що в процесі психоаналізу дурнів вони стають злими, бо усвідомлюють свою обмеженість. Це рідкісний випадок, коли в Лакана точна й цікава думка!
♦ А психологи іноді кажуть дурниці?
Часто! На моїх очах проходили хвилі психології… Ще коли я був студентом, то брав участь в одному дослідженні, де нам вводили 5 мл етилового спирту в вени. Трохи захмелілі, ми віддавали перевагу жінкам з великими грудьми. Це підтвердило гіпотезу дослідників. Запевняю вас, ідеться про університетське дослідження, результати якого були надруковані в «Бюлетені психології». Це дурість, яка займала психологів п’ятдесят років і якою вони одержимі й досі: пристрасть до вимірювання. Треба ж було щось виміряти, от вони й вимірювали потяг чоловіків до жінок залежно від спожитого алкоголю. Для такого висновку не треба дослідів! Здається, ми потроху відходимо від цієї дурості, але дуже повільно. Бо, якщо не вимірювати, що ж тоді робити в психології? Так, це проблема… Бо тоді треба буде мати якісь ідеї, а це складніше, бо саме тут побачать, що ви дурень. За вимірюваннями це не так помітно. Це справжнє прокляття психології!
♦ Нейронауки також практикують таку форму дурості?
Вони привнесли в психологію трохи інтелекту й оригінальності на початку, коли абсолютний матеріалізм узяв гору, і це було дивовижно. Треба було продовжувати, але в науковців забракло звитяги це робити. Нейронауки розшарувалися і вдалися до того ж гріха об’єктивності. Але в науці завжди так: після великого відкриття, яке дає поштовх на десять чи двадцять років, вона втрачає темп на догоду керівникам, які хочуть спокійного добробуту: усе, годі, без творчості. А недурість — це саме творчість. Коли востаннє в психології створювали щось нове? Мабуть, років сімдесят тому.
♦ Загалом, на вашу думку, ми живемо зараз у золотий вік дурості чи вона завжди незмінна?
Приберіть просвіту й великі складні ідеї, як-от релігія, священні тексти, традиційні ритуали народів, тоді на перший план виходить дурість. У нашу добу ми, відмовившись від спільних філософій, спонукаємо людей до більшої демонстрації їхньої дурості. Вони не дурніші, ніж раніше, навіть менше, але дурість тепер краще видно.
♦ Отже, без ученості й жаргону оголяється дурість?
Дуже точна фраза. Я б так не сказав!
♦ Що ж, ми обидва практикуємо маєвтику! Але який найкращий спосіб перемогти дурість?
Його не існує! Навіщо ви хочете перемогти дурість? Треба ховатися від дурнів, от і все. Я був спробував трохи, в університеті, де процвітав жаргон дурнів. Я наївна людина. Це правда! Це й помітно, до речі… Я гадав, що університет насправді призначений для науки й викладання. І я вирішив цим займатись. І які ж я побачив наслідки? Катастрофічні. Якщо ви хочете мати хоч найменший шанс протриматися в університеті, треба ховатися. Щойно з’явившись, ви робитеcя мішенню. Дурні не люблять тих, хто до них не належить. Я, може, й дурень, та, якщо вони вважають, що ні, мені кінець.
♦ Проте ви пишете багато книжок, а це не найліпший спосіб сховатися.
Це все ж таки не те, що сидіти в адміністративній чи науковій раді університету. Бо там справжнє селище мисливців, але значно менш цивілізоване.
♦ А ви самі, чи траплялось вам зробити або сказати дурницю, про яку ви довго шкодували?
Помилки, так. Та чи можна їх вважати дурницями? Робити дурницю — це затятися в своїй помилці. Я часто зазнавав критики з боку колег. У такому випадку можна покаятися: «Я помилявся. Психоаналіз — найгеніальніший винахід у світі. Перепрошую за те, що я казав». Але це складно, бо треба ж зберегти обличчя. Або можна затятися в своїй помилці… і тоді уславитися дурнем. Дехто з моїх старших колег намагався поєднати психоаналіз із марксизмом. Якщо ви сьогодні досі на цьому наполягаєте, коли вам показали, що психоаналіз помер, а марксизм — катастрофа в політичному плані, тоді можна сказати, що ви дурень. Я упирався в своїй галузі, далі розробляв етнопсихіатрію. І досі не знаю, чи це була помилка.