Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Щоб максимально збільшити шанси на те, що наше вибачення досягне своєї мети, слід уникати численних пасток, які описує Гаррієт Лернер.
Наприклад, якщо ви використовуєте слова з елементами оцінювання («але», «проте» тощо), цілком імовірно, що ваше вибачення не досягне мети («Мені шкода, що я розлив червоне вино на килим, але білий килим таки не надто підходящий для вечірки»). Таке вибачення насправді лише докір, замаскований під «вибачення», так само як формулювання «Мені шкода, що так важко зрозуміти, як можна розлити вино». Отак можна звинуватити інших у власній помилці!
Наше вибачення буде марним також, якщо співбесідник не одразу його приймає, і це викликає наше невдоволення («Я вже вибачився за те, що розлив вино! Що я можу ще зробити?»). Ми справді мало що можемо зробити в цьому випадку, хіба дати людині час пережити свій смуток. Гаррієт Лернер досліджує й інші незграбні способи вибачення, але наголошує на головному: хороші вибачення призначені для інших. Якщо вони фокусуються зрештою на наших власних проблемах, це невдалі й марні вибачення.
Визнання власних помилок дозволяє нам не тільки подолати їх, але й навчитися на них: навчитися приймати себе, виявляти співчуття до себе в болісні моменти, навчитися показувати свою сутність через щирі й шанобливі вибачення перед людьми. Хто б міг подумати, що дурнуваті вчинки мають свої переваги?
Здолати сором
Дурість — це частина Божого дару, але не варто нею зловживати.
Папа Іван-Павло ІІ
У своїх працях про силу вразливості[147] Брене Браун з університету Г’юстона зосереджується на різниці між зніяковілістю, почуттям провини й соромом, типовими реакціями на власні дурні вчинки. Згадуючи про зніяковілість, ми вже казали, що вона зазвичай швидко минає. Проминувши, вона трансформується в спогад, який найчастіше викликає в нас сміх через скоєну дурницю.
Почуття провини дещо важче пережити, бо йдеться про шкоду, заподіяну іншим. Ми не бажаємо робити зло іншим, але через свою дурість можемо так вчинити: почуття провини дозволяє нам визнати, що ми зробили погано, і застерігає від повторення. Отже, зніяковіння й почуття провини — порівняно доречні реакції.
Сором натомість — це важкий досвід, отруйний, травматичний, майже нестерпний. З соромом не лише вельми важко жити (на емоційному, когнітивному й психологічному плані), він може завдати справжньої шкоди нашому самолюбству. Його негативні наслідки тривкі. Водночас Брене Браун зауважує, що найпристосованіші особи вміють «опиратися» сорому. Такий опір складається з кількох елементів, найважливіший з яких — добре себе знати, щоб запобігти виникненню сорому в деяких ситуаціях (знаючи свої особисті механізми запуску сорому). Цю «самопроникливість» доповнює здатність прийняти: усвідомлюючи нашу вразливість перед соромом, ми вже стаємо на шлях прийняття власних слабкостей і помилок.
С. К.
Беззастережне самоприйняття
Ідея беззастережно прийняти себе може наражатися на опір наших глибоких переконань, бо ми надто звикли ототожнювати свої досягнення з людською цінністю. До речі, беззастережне самоприйняття часто, і помилково, плутають з самоповагою, яка в оригінальному визначенні сильно спирається на поняття досягнень і виявляється з часом дуже нестабільною[148]. Бо, попри все, наші зусилля, наші досягнення можуть одного дня виявитися замалими…
Крім того, беззастережне самоприйняття можуть також плутати з позицією приреченості, пасивності, потурання, чистого егоїзму або ж утоми перед важливими завданнями. Проте самоприйняття не пропонує заперечувати наші вади, а навпаки, просто прийняти їх, вчитися на досвіді й вирішити рухатися вперед, зберігаючи приязне беззастережне прийняття свого «я».
С. К.
Дурість — це фоновий шум мудрості
♦ Чи відрізняється дурість у різних культурах?
Культура саме й слугує для захисту від дурості, доносячи складні ідеї до якнайбільшої кількості людей, на зразок спільної філософії. Що ви освіченіший, то більший маєте доступ до складних ідей, навіть якщо ви дурень: ви самі себе захищаєте від власної дурості.
♦ Але ж можна в одній культурі вважатися дурнем, а в іншій — ні?
147
B. Brown, Le Pouvoir de la vulnérabilité, Guy Trédaniel, 2015.
148
H. Chabrol, A. Rousseau, S. Callahan, Preliminary results of a scale assessing instability of self-esteem. Canadian Journal of Behavioural Science/Revue canadienne des sciences du comportement, 38 (2), 136—141, 2006.