Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
І через те, що самоприйняття зумовлене певними умовами, ми уявляємо свою особистість тільки як похідну наших діянь. Але людина значно більша, ніж сума її дій: «робити» й «бути» не тотожні. Альберт Елліс показує, що кожна людська істота має свої переваги і вади (які часом важко розрізнити), але дії та риси людини не можуть задовільно відобразити її сутність. Людська істота не «погана» і не «хороша»; вона просто є[143].
Виходячи з цього принципу, Альберт Елліс висуває можливість безумовного самоприйняття і відмежування істоти від її дій. Дії людини можуть бути предметом оцінювання, звичайно, але його не слід поширювати на цінність самої людини. Альберт Елліс визначає це поняття як безумовне самоприйняття.
До самоспівчуття
Геній може мати свої межі, але дурість безмежна.
Альберт Ейнштайн
Отож безумовне самоприйняття чітко базується на тому, що людина цінує себе як істоту і не вважає, що вчинки визначають її особистість. За цих умов учинити дурість не тотожно тому, щоб бути «дурнем». Це має стосунок до нашого досвіду, але в жодному разі не до нашої особистості. Та навіть якщо ми здатні прийняти ідею, що наші дії не визначають нас як особистостей, пережити те, що ти утнув «дурницю», неприємно. Проте невинні дурниці швидко минають безслідно, у найгіршому випадку залишаючи нам легке відчуття дискомфорту. А в найліпшому — пізніше ми можемо посміятися над ними…
Щоб полегшити цей процес, слід застосувати прийом співчуття до себе, або самоспівчуття[144]. Ми радше звикли висловлювати співчуття іншим, тому проявити самоспівчуття, як і безумовне самоприйняття, виявляється дещо важче через брак відповідної моделі в нашому вихованні.
Крістін Нефф, викладачка психології освіти в університеті Техаса в Остіні, визначила три важливі складники самоспівчуття[145]. Насамперед повне усвідомлення, дуже популярне в сучасній психології: ця здатність усвідомити, без судження, те, що з вами відбулось у певну мить, виявляється дуже корисною, щоб угамувати тривожність. Вона дозволяє усвідомити своє страждання й зрозуміти, що воно тимчасове. Другий складник пропонує нам визнати свою людську сутність і наш зв’язок з багатьма іншими людьми, які також, без сумніву, проходили через це. Усе це заохочує нас приязно поставитися до себе, так, як ми поставилися б до друга чи родича, який переживає важкі часи.
Поєднавши безумовне самоприйняття й самоспівчуття, ми маємо два елементи, які зміцнюють наш опір дурості. Приймаючи себе без застережень і умов, ми легко застосовуємо самоспівчуття в повсякденному житті.
Переваги вибачення
Вибачення подібні до вишуканих парфумів; вони здатні перетворити найбільш ніяковий момент на чудовий подарунок.
Марґарет Лі Ранбек
Якщо ми вчинили дурницю, вибачення, як відомо, може розрядити напружену ситуацію. В гостях розлили на білий килим червоне вино: справжня дурість, через яку ми можемо глибоко шкодувати, відчуваючи зніяковіння й провину. Але негайне вибачення може одразу розрядити ситуацію. Будь-який вчинок, пов’язаний з людською дурістю, можна загладити вибаченням.
Проте вибачатися нелегко, як пояснює нам американська психологиня Гарієт Лернер[146]. Вибачатися доречно, говорить вона, коли ми шкодуємо про свої дії і прагнемо щиро пояснити це іншим. Порівняно легко вибачитися, коли ми зробили якусь дурницю іншому (штовхнули, не надто вдало висловились чи завдали матеріальних збитків, розбивши склянку чи перевернувши тарілку зі стравою…). У цьому випадку вибачення полегшує ситуацію: воно не лише дозволяє нам природно прийняти себе, але й показати іншим, що ми шкодуємо.
Однак вибачення за серйозніші провини сформулювати важче. Іноді ми відчуваємо, що нездатні вибачитися. Або ще: вибачення можуть наразити на ризик наші стосунки. Проте не вибачитися може бути так само небезпечно! В усіх випадках шлях вибачення — незвіданий і нелегкий. Але, залишаючись щирими з собою, ми зрештою проходимо цей шлях.
Коли вибачення шкодять
Вибачення — це «суперклей» для життя. Воно може склеїти майже все.
Лінн Джонстон
Зрештою може статися так, що наше вибачення не досягає мети: ми незграбно його сформулювали або співбесідник його не приймає. У цьому другому випадку слід знову застосувати самоприйняття, щоб змиритися з тим фактом, що наше вибачення не завжди приймається, хоч це й важко пережити.
143
A. Ellis, R. A. Harper, A Guide to Rational Living, Wilshire Book Company, 1975.
144
C. Germer, L’Autocompassion, Odile Jacob, 2013.
145
K. Neff, S’Aimer, Belfond, 2013.
146
H. G. Lerner, Why Won’t You Apologize?: Healing Betrayals and Everyday Hurts, Touchstone, 2017.